Цього йокая звати саторі і це звичайна людиноподібна розумна мавпа. Радше ціла популяція таких мавп, що мешкають в гірських районах осторва Хоншю, префектури Ґіфу. Розміром такі ж як людина і взагалі дуже нагадують трохи збільшену за розміром та перебільшену за фантазією версію звичайний мавп, що живуть у тому районі.
Ці йокаї звісно ж не дружні людям і тому краще не подорожувати через гори поодинці. Саторі полюють на самотніх мандрівників та нападають на віддалені від людських поселень житла відлюдників. Своїх жертв викрадають та несуть глибоко в гори, щоб пообідати людським м’ясом, а якщо це жінка – зґвалтувати.
Як на таких диких створінь саторі мають якусь надто вже елітну здатність – читання думок. З її допомогою вони легко відстежують свою жертву, а потім збивають з пантелику озвучуючи наперед її ж думки, чи за іншим варіантом – безліччю голосів, які починають звучати в її голові. Кажуть, дуже важко врятуватися від саторі, коли він голодний, тоді його завзяття та сила атаки стають вдвічі-тричі більшими. Але якщо під час нападу станеться, щось не
сподіване, наприклад впаде велика гілка з дерева, то йокай злякається і дасть драла. Але це радше питання щасливого випадку, а не методів порятунку. Існує все ж один, доволі надійний: очистити свій розум від думок, тоді саторі стане нудно, буде нічого читати і він піде геть.
Цікаво, що в буддизмі слово “саторі” означає “просвітлення”. Стоп-стоп-стоп, виходить, що це створіння, досягло просвітлення і тому може читати думки інших? Ну ок…Але є ще інше трактування, що врятуватись від жахливого чудовиська, можна лише завдяки просвітленню, звільненню від мирських думок.
Є кілька версій походження саторі. Можливо вони походять від ямако, китайських людиноподібних мавп із схожою моделлю поведінки. А може це родичі ямабіко – малих мавпоподібних йокаїв. А сучасні дослідники припускають, що саторі – падші гірські божества із прото-форми Шінто, що згодом стали вважатися за йокаїв.
