Як починається шлях молодого підприємця? Безумовно, з болю і страждань! Ви берете багато грошей, ще більше енергії і починаєте пахати на благо республіки.
Навіть якщо ваш стартовий капітал не обмежений студентськими збереженнями, пахати доведеться багато, довго і невдячно. Роль затички в кожній щілині починає бути неприємною вже через пару місяців, а вантаж історій стає чудовим доповненням для будь-якої шаленої пиятики. І потім, через кілька років, ви сідаєте у своєму кабінеті і розумієте…
Ну, загалом, розумієте, що у вас з’явився вільний час.
Ви допхали цю систему. Вона працює – не ідеально, кривувато, її потрібно страхувати, але ви все ж можете дозволити собі вийти у відпустку, працювати законні вісім годин і згадати ім’я вашого чоловіка.
Але просто так сидіти на місці нудно. А значить, потрібно займатися розвитком! А куди ж розвиток без реклами? А якщо реклама вже налаштована? Якщо таргет вже капає, SEO відкалібровано і AdWords покірно ллє трафік на потрібні плошадки? Тоді, безумовно, пора прагнути вперед!..
… До прекрасного степу особистого бренду.
Здавалося б, до чого тут “В Каліфорнії завжди сонячно?”
Якщо ви займаєтеся бізнесом, то особистий бренд у вас який-небудь є. Є сторінка на Facebook, де ви періодично ємнісно жартуєте про підрядників. Є канал в Telegram, де можна трошки матюкнутися. Є навіть сторінка в Instagram, де лежить пачка пристойних іміджевих фоточок. Але все це, самі розумієте, справа ситуативна.
Приблизно в такій ситуації я опинилася півтора роки тому. Мій бізнес – студія костюмів – працював, і робота його була стабільною. Ми налаштували основні процеси, опрацьовували замовлення, якось гребли на ринку реклами, і загалом все було нормально. І тут я вирішила, що надійшла пора качати особистий бренд. Оскільки роботи стало менше, то чому б не спробувати?
В свій час саме особистий бренд став основою нашого бізнесу – мої фотографії виступали в ролі портфоліо і реклами для потенційних замовників.
Давайте одразу уточнимо, з чого власне почалося моє падіння до прірви.
Ще до початку роботи в мене вже були особисті блоги – все з акцентом на особисту творчість. Там же я ділилася внутрішніми бізнес-історіями. Мої профілі орієнтовані на західну аудиторію, так що писати доводилося англійською. Всі площадки можна було монетизувати, з кожної отримати законну копійочку. Так, наприклад, фанати моєї творчості монетизувалися через платформи на кшталт Patreon, а любителі бізнес-інсайдів у підсумку ставали замовниками нашої студії. І нічого з цього втрачати я не хотіла – все ж грошенята, і грошенята добрячі!
Забігаючи наперед, скажу одразу: жадібність фраєра погубила. В розслабленому режимі таких пропорцій ще можна дотримуватися, але при активній прокачці різнобій різко перестав працювати.
В певний момент моя робота над особистим брендом містила в собі наступні пункти:
Продюсування фотозйомок. І це не просто іміджеві фотосесії – все це фотосесії в образах, зйомки потрібно було проводити двічі на місяць. Робота над проектами містила в собі створення костюму, режисуру, підготування локації і постпродакшн.
Написання текстів. Писати доводилося на двох мовах – окремо для локальної аудиторії, окремо для міжнародної. Також тексти доводилося оптимізувати під площадки. Так, в основному в Instagram на сто тисяч підписників я писала англійські тексти для починаючих артистів, в Telegram розкатувала схожі тексти російською, у Facebook з 30 тис. читачів орієнтувалася на потенційних замовників у бізнес-сегменті. Все це були три різні категорії. І до всього потрібно було генерувати оригінальний контент.
Менеджмент фан-мерча. Відправлення принтів і сувенірної продукції, обробка замовлень, ведення обліку – навіть з помічником потрібно було створити єдину систему, котра дозволяла все це добро оптимізувати. А частину задач делегувати не можна. І якщо перші десять постерів підписувалися бадьоро, то наступні сто вже ну не дуже.
Робота на заходах. Як художник і продюсер, я часто отримувала запрошення на роботу за кордоном в рамах різноманітних заходів. Було дуже шкода відмовлятися від поїздок до Європи, від хороших загалом гонорарів, від нетворкінгу та інших можливостей. А те, що після кожного заходу хотілося лягти і здохнути – так нічого, це пройде.
А десь на фоні маячіли стріми і відео для YouTube. І про основну роботу не можна було забувати – бізнес функціонував, але продовжував вимагати уваги і підтримки.
Здавалося, що такий режим можна втримати протягом певного періоду, поки не буде створена систему делегування. Поки не стало зрозуміло, що делегувати більшу частину справ не можна.
Через надмір контенту почався своєрідний конфлікт образів – за милими фотографіями втрачався образ підприємця, що заважало просувати послуга нашої компанії.
Я думала, що зможу делегувати розвиток особистого бренду потрібним людям – були б бюджети. Але виявилося, що це зовсім не так просто. Так, в мене швидко з’явилися помічники, але всі вони потребували навчання. Немає готового спеціаліста з роботи по систем пожертвувань, немає на ринку менеджерів з Дискорду (Discord – додаток, котрий дозволяє виконувати голосове спілкування – прим ред.), а продюсера на творчі фотосесії я навіть не намагалася шукати.
Ну, хоча б тексти і соціальні медіа можна перевантажити довіреній особі? Ні, не можна! Це також вимагає часу і налаштування процесів.
Не можна також знайти випадкового копірайтера і довірити йому писати що-небудь. Навіть якщо вам пощастило, і ви серед тонни сміття знайшли тямущого автора, йому все ще потрібно ставити техзавдання, прописувати тези і вичитувати його роботу. Одночасно керувати термінами та процесами. Все це ви повинні робити особисто. Адже всі тексти будуть виходити на ваших площадках. Це все ваші слова, і потрібно думати тричі, чи будуть вони органічно звучати в ключі вашого one of voice (вашого бренду – прим. ред.). В якийсь момент стає простіше писати самому. Вночі, наповненим по вуха енергетиками. Тому що так, чудово делегувати якісь процеси, але у вас просто немає сил налагодити процес делегування.
Чудово, безумовно, придбати машину і кататися до роботи в комфорті. Але який сенс про це думати, якщо вам і на проїзд на метро вистачає зі скрипом? Тут працює таке саме правило. Ваш ресурс обмежений, і славнозвісне делегування – це інвестиція. Немає гарантії, що вам вистачить на цю інвестицію сил.
Я вірила, що зможу налаштувати систему. Що зможу сформувати команду, що передам їм ключові процеси і зможу героїчно видихнути. Адже спрацювало один раз, так чому не спрацює вдруге?
Ось тільки бізнес-процеси компанії не прив’язані до мого імені. А особистий бренд прив’язано. І його не можна повністю делегувати. Ви ж не можете відірвати власне обличчя і передати його асистенту, вірно?
Так ви не зможете скинути і роботу з особистим брендом. Це ви, ваша персона, ваше обличчя і образ у світі соціуму. Ви можете передати частину процесів, але поставити замість себе Федю, Катю чи Петра Івановича дуже навряд чи. Адже люди хочуть чути вас. Бачити вас. Читати вас. Саме в цьому особистому контакті і формується славнозвісна довіра і та сама суб’єктивна значимість. Це не можна забрати… Але і не можна віддати.
Можна лише оптимізувати.
Завжди було шкода відмовлятися від поїздок – вони і грають у плюс для репутації, й приносять гарний додатковий заробіток. Ось тільки при цьому вони відбирали два ключових ресурси – час та сили.
Я і сама не помітила, як робочий день розтягнувся до дванадцяти годин. Як я перестала їсти, як почала глушити снодійне на ніч, як перестала бути втягнутою у робочі процеси. Я спостерігала краєм ока, як слідом за мною почали горіти співробітники, і нічого з цим не робила – все відкладала на потім. Я продовжувала тиснути зйомки, писати тексти, бути корисною, працювати на заходах, вирішувати робочі питання… І повільно їхати дахом від перевантаження.
А ще було соромно. Я не видавала весь обіцяний норматив. Адже повинні бути і відео на YouTube! А ще стріми – три рази на тиждень! І тексти я видаю два рази в тиждень, а можна і більше! І зйомок в мене менше – ось їх всього дві, а подруги і по п’ять тягнуть! І костюми я не сама роблю від і до, а повинна б, я ж художник! А ще потрібно ходити до зали, бігати марафони, потрібно розвиватися, адже всі так живуть, це ж норма!
Оговталася я приблизно в грудні. Під крапельницею і з убитою нервовою системою. Компанія стояла в кризі – ми не знали, чи переживемо зиму, наш низький сезон. В кризі була і я. Організм перестав спати, перестав їсти, ні про яку відпустку не було і мови. Не допомагали вихідні, не допомагали книги, не допомагали серіальні та ігрові марафони. Допомагав алкоголь, допомагали цигарки – ось тільки куди приводить така допомога? Ні про яку роботу не могло бути й мови.
Жадібність і справді губить фраєрів. Це я зрозуміла на власному досвіді.
Так, в результаті всі залишилися живими. Всю зиму я повзала між домом, офісом і лікарнею. Лежала під крапельницями, жерла препарати, палила по півпачки в день і відмовилася від початкової концепції особистого бренду.
Вибір було зроблено на користь нашого бізнесу. Я припинила писати пости, припинила розриватися між напрямками і зайнялася впритул основною роботою. Ось цією нудною рутиною, котру ненавидить будь-який підприємець, котрий поважає себе. Я вела перемовини з клієнтами, робила фотографії наших костюмів, ліниво колупала тарґет і підмітала офіс. Іноді сідала за роботу на виробництві – саму тупу і зрозумілу. Фарбувала, ґрунтувала, шліфувала. Працювала повільно, гірше молодших співробітників, але ж і питання було не в цьому. Мені потрібна була проста робота, котра допоможе охолодити перегрітий мозок.
І вона охолодила. Повірно і вірно. Навіть весною, в період буяючого ковіду, я продовжувала робити монотонну та просту роботу. У мене не було амбіційної мети, я не намагалася демонструвати максимум продуктивності. Навіть планувальник задач закинула вести – від гріха подалі. Справи писала по старому до нотатника. А будь-яку творчість робила за бажанням, чи то тексти, чи фотопроекти.
Вигорання не проходить за один день. Це довгий процес, де важко продовжувати нормально функціонувати. Нагадувати собі, що пекло закінчиться, що знову буде бажання жити, що сон повернеться, а з ним повернеться натхнення і креативність. Що робити операційні справи – це нормально. І що варто посилати подалі адептів продуктивності.
Але в один день ти прокинешся і зрозумієш, що жах закінчився. Що ти знову можеш писати, що є ідеї для розвитку бізнесу, що ти бачиш, куди йти далі, що ти знову живеш і радієш життю.
І що твій особистий бренд продовжує працювати.
Страшно було те, що ось вся ця робота знайшла великий відгук у суспільстві. А значить, не одна я згоріла на ґрунті генеруванні контенту.
Особистий бренд – крутий рекламний інструмент. Однак це повноцінна робота. Це ще один бізнес-проект, котрий вимагає уваги і котрий практично неможливо делегувати. І при роботі над особистим брендом це важливо пам’ятати, особливо ставлячи собі задачі і прописуючи KPI, якими б вони не були.
Я знову повернулася до продюсування. Веду як особисті, так і клієнтські проекти. Просто я тепер трошки менше жадібна. Своє роблю, коли хочу, чуже беру дозовано і дорого. Якщо хтось не готовий, то немає питань – завжди є кого порекомендувати.
І зараз, за результатами всієї цієї історії я б, мабуть, сформулювала такі тези:
Основа особистого бренду – це продюсування. Тому якщо ви хочете над цим працювати, то познайомтеся детальніше з особливостями професії. Якщо ви вмієте працювати інтуїтивно – це чудово. Але пам’ятайте, що інтуїцію делегувати не можна.
Вас вистачає на малу кількість контенту? Ну і чудово – вас вистачає хоч на щось і це класно! В особистому бренді працює те ж правило, що і в спорті – починати краще з малої ваги, головне – робити це регулярно. Ви ж не витискуєте 120 кілограмів на ввідному тренування? Ну і не витискуйте.
Особистий бренд назавжди залишиться вашою роботою. Не можна передати себе і своє обличчя іншим людям. Можна знайти гарного продюсера, сколотити команду, відлагодити процеси, але вийти з цього проекту не можна. Він ваш назавжди. Пам’ятайте про це, коли починаєте свій шлях до слави.
Робота з особистим брендом повинна приносити задоволення. Вас повинні перти ці тексти, відео, стріми і спілкування на конференціях. Пре щось одне? Так цим і займіться. Тут важливий момент творчості, а насилля над творчістю рідко закінчується добре. Та що шукайте свій напрям і займайтеся їм із задоволенням.
Така ось вийшла історія. Більше можна знайти на моєму Телеграм-каналі (https://t.me/cosplaybusiness). І якщо хоча б одній людині вона допоможе ожити і вийти з-під удару нервового зриву, я буду рада.
Адже, як відомо, проектів завжди буде багато. А життя у нас одне 🙂.
Авторка статті: Марія Карпенко (Fenix Fatalist)
Сторінки:
Фан-сторінка косплею: https://www.facebook.com/fenixfatalistcosplay/
Студія: https://www.facebook.com/fdcosplaystudio
Переклад: Nekonosan
Джерело статті: https://mc.today/blogs/ya-nachala-razvivat-lichnyj-brend-ochnulas-pod-kapelnitsej-i-s-ubitoj-nervnoj-sistemoj
