Pugoffka – це феномен на Олімпі українського косплею, адже до її об’єктиву потрапляють не тільки вітчизняні зірки, але і майстри зі всього світу. Багато фотографів приходять на воркшопи, аби перейняти досвід та навчитися робити такі самі круті фото. Дівчину можна зустріти на багатьох аніме-фестивалях по всьому світі. Власне, на одному такому, Magnificon Expo ми і познайомилися. Майже одразу виникла ідея зробити інтерв’ю, котре ми представляємо вам сьогодні.
Ваші роботи стали своєрідним еталоном фотографії. А як все починалося? Як зробили свій перший кадр?
Починалося все в далекому 2009 році. До цього часу я знімала тільки котиків і свою подругу. З подругою ми робили фото в різних локаціях, з різними костюмами, повсякденними. І цього стало не вистачати, тоді в моє життя увірвалося аніме, і я подумала, що було б цікаво відзняти щось в такому стилі, і почала шукати всіляку інформацію з цього приводу, і знайшла косплей, точніше, відкрила для себе косплей. В “Контакті” знайшла групу косплеєрів з України і на стінку закинула повідомлення, що я фотограф, хочу навчитися знімати краще, хочу попрактикуватися, хочу фотографувати косплей. І тоді я познайомилась з першою командою, з деякими людьми котрої я працюю до цих пір. Ми призначили зйомку буквально на наступні дні. З двома командами. Одна команда була Сейлор Мун. Все було дуже погано, мабуть, тому що це була зйомка в Ботанічному саду при дуже яскравому сонці. Я використовувала відбивач, і фотографії були дуже світлими. Моделі плакали на фотографіях через яскраве сонце, макіяж тік. Але на той час навіть ті фотографії вийшли дуже добре. Після цього трапився більш хороший фотосет, більш результативний, я б сказала. Особисто я вважаю цей фотосет першим косплейним. Це був фотосет Сіеля, ми поїхали одразу на три різні локації. З погодою повезло, і костюм був гарним, і все вийшло класно. І, мабуть, з цього фотосету почалася моя косплейна кар’єра.
Перша камера в руках?
Початково ще в школі в мене не було апарату. У всіх були плівкові фотоапарати, а в мене не було, і мені завжди хотілося мати свій апарат. Десь у 18 років в мене з’явилася “мильниця”, таки маленький фотоапарат, і після нього вже з’явилася крутіша мильниця, довгофокусна, Sony, модель точно не пам’ятаю. На ній я практикувалася деякий час. І після неї в мене з’явився перший дзеркальний фотоапарат, але кроп. Тобто перший серйозний апарат був Canon 1000D, потім 60D, і початково були якісь кітові об’єктиви, котрі робили не дуже гарну картинку. І десь, коли в мене був 1000D, в мене з’явився перший портретний об’єктив, і з ним вже можна було працювати.
Як вчилися фотографувати? За підручниками, туторіали чи якісь курси, освіта?
Вчилася фотографувати за допомогою практики, за допомогою проб та помилок. Днями порахувала, скільки фотосетів я зробила – близько тисячі, якщо бути точною, 1080 зйомок. Тільки з практикою приходить досвід і якийсь свій стиль, тому це найкращий підручник. Для обробки в мене була велика книга, вона називалася “Біблія з Photoshop”, в ній було більше тисячі сторінок, і в фотошопі було дещо складніше для мене, тому що з англійською в мене було складно, оскільки програма була англійською. З початку це були прості техніки, не було в той час багато туторіалів з обробки шкіри, зі світла, як правильно все калібрувати. Цього всього не було, і доводилося вчити самому. Пробуючи різні інструменти, поєднуючи їх, виходив різний результат. В той час на обробку одного фото мені було потрібно більше години-двох, зараз на стандартну, якусь просту обробку я трачу хвилин 20, мабуть. Ну, це якщо невеликі портрети.
Чому в якості основного напрямку вибрали косплей?
Я пробувала себе в різних напрямках. Я знімала і весілля, і для спортивного журналу, і фешн – багато різного. Але таку казку, яку мені б хотілося, можна передати лише в косплейній фотографії, де доречно використовувати якісь спецефекти, тканини, що розвіваються, динаміку ‑ особисто для себе я можу проявляти ці всі ідеї тільки в косплею.
З ким була перша фотосесія? Які відчуття, які складнощі були?
Взагалі, перша фотосесія трапилася в сонячний день. Для новачків йти фотографувати в сонячний день – це дуже велика помилка, оскільки дуже яскраве світло дає різкі тіні, особливо, коли ти йдеш знімати кудись, де ж багато дерев, і тіні від дерев стають зеленими на обличчях, і дуже складно це редагувати, особливо для новенького. І от перша фотосесія була, як на мене, у порівнянні з попередніми фотосесіями, котрі були не косплейними, була дуже поганим результатом. Ну а потім була друга косплейна фотосесія в моєму житті, буквально на наступний день, і тоді зійшлися всі зірки: гарний костюм, гарна погода, гарна локація. Все склалося, і тому мені приємно думати, що саме другий фотосет був у мене першим.
Фото з ранніх фотосесій
Яким був перший відвіданий в якості фотографа фест?
В якості фотографа… Я була в той час ще не запрошеним фотографом, просто взяла фотоапарат і прийшла на фест. Перший фест, серйознийкосплейний, був ОТОБЕ, мабуть в якомусь 2009 чи 2010 році. Мені тоді було дуже незручно підходити до людей, прохати їх сфотографувати, тому що мені здавалося це трохи дивним, але потім, після того, як ти отримуєш хороший фідбек, після того, як ти виклав фотографії, у тебе з’являється впевненість . Далі все пішло, як по маслу, я почала відвідувати все більше і більше фестів. В той час були популярні вечірки, і на вечірках я навіть робила свій фотокуток. Тобто, я придбала простий паперовий фон, просте освітлення і робила фото. Це була не репортажна зйомка, просто фотокуток на заході. З кожним таким фотокутком, зайомкою на фестивалі все більше і більше людей дізнавалося про мене, і це було круто!
А перший закордонний фестиваль?
Першим закордонним, не так далеко закордонним, як зараз, фестивалем був Аниматрикс в Москві, рік я точно не скажу – в 2010 чи 2011. Це були мої перші відвідини Москви, і тоді я вперше побачила такий великий фестиваль, на котрому так багато дуже класних косплеєрів з таким високим рівнем косплею. І я просто фотографувала все, що можна. Я також робила невеликий репортаж для нашого українського журналу. Це був «Анімелайн», зараз його немає. І ось тоді, мабуть, вийшла перша моя стаття-публікація і журналі. Таке маленьке досягнення.
Вас часто можна побачити на різних заходах. Які враження від іноземних фестивалів?
Кожний новий фестиваль – це якесь своє враження , тому що це нові люди, нові знайомства, нова культура, але сама моя улюблена частина всіх фестивалів – нова їжа, тому що мені подобається куштувати кухню різних країн. Ну і так, знаходити нових друзів – для мене це саме головне в мандрах та відвідинах інших фестивалів. Якщо говорити про рівень косплею, про ставлення до кослпею в різних частинах світу – воно дуже відрізняється. Мабуть, саме серйозне ставлення до косплею в Китаї і в Росії, тому і рівень відповідний. Але мені дуже приємно відвідувати фестивалі в Європі, тому що там трохи простіше відносяться до кослпею, і роблять це більш для задоволення, а не як ідуть на роботу щось косплеїти. Тому атмосфера трохи відрізняється, і це приємно.
Який сподобався найбільше і чим?
Знову ж таки, не можна сказати, що якийсь фестиваль мені подобається більше за всіх. В мене є улюблена країна – це Малайзія, тому що люди там дуже добрі і дуже люблять спілкуватися. І в той же час рівень косплею дуже високий. І мені дуже подобається там ставлення до фотографів. Там велике ком’юніті фотографів, і коли я проводила там свій майстер-клас, приходило дуже багато людей, всі були дуже зацікавлені і це дуже класно, коли люди хочуть розвиватися та відвідують воркшопи. Але якщо говорити про самий великий фестиваль – великий фестиваль не може не сподобатися – це був фестиваль в Америці, «Anime Matsuri». У всьому світі фестивалі відрізняються одне від одного, і тому не можна виокремити якийсь окремо. Для себе я виділяю за розмірами. Ось «Anime Matsuri» був для мене самим великим. Було запрошено дуже багато крутих косплеєрів, серед цих запрошених косплеєрів проводився свій конкурс, і це було дуже цікаво «журити» такий конкурс. І також в мене був свій стенд зі своєю фотовиставкою.
А коли вперше запросили в якості спеціального гостя?
Це був фестиваль в Бухаресті, Румунія. На цей же фест запросили інших косплеєрів, як Рейко, як Канаме, Астро Хіме, косплеєрів з Кореї. Для мене було великою честю знаходитися поряд з цими людьми. На той час моя англійська була дуже поганою, було дуже складно зі всіма спілкуватися, і тоді вперше мені випала можливість зробити таким зіркам, як Рейка і Канаме. Тому це був мій перший фестиваль, з нього все і почалося.
Чи робили на закордонних фестах фотосесії? Як працюється з іноземцями в якості моделей?
Ось якраз на цьому першому фестивалі в мене була перша зйомка, при чому виїзд на локацію. Локація була замком в Румунії. Одразу декілька косплеєрів були в костюмах, було два чи три фотографи, і ми по черзі знімали. З японцями мені особисто працювалося легко, тому що на той час ні я, англійську не знала, ні вони, і якось мовою жестів ми одне одного розуміли, і все було дуже просто. Плюс, це як би професійні моделі, і тому навіть не доводилося нічого говорити. Вже після цього фестивалю я зрозуміла, що англійська мені дуже потрібна. Я почала старатися її вчити, і з кожним новим фестивалем мені ставало набагато простіше, фотосесій за кордоном ставало все більше.
Ми бачили вас на Магніфіконі в образі. Чи часто доводиться робити косплеї для себе? Маєте якийсь набір улюблених образів?
Так, іноді роблю для себе костюми, при чому іноді я замовляю костюми з якого-небудь Алі-експрес чи якогось іншого магазину, іноді замовляю у швачки, іноді все роблю сама. Іноді 50 на 50: тобто замовляю частину, а частину зроблю сама – в залежності від того, скільки часу в мене є. Я не дуже гарно шию, але стараюся робити крафт. Тобто крафт мені більш цікавий, ніж пошив. Щодо улюблених образів: мені дуже подобається робити кослпей на фаталіті-жінок типу Байонети. Мабуть самим улюбленим все ж залишається Джинсуйон з Blade and Soul. Дуже чомусь люблю персонажів з темним кольором волосся, але дуже часто виходить, що вибираю і блондинок, і кожний раз не розумію, як так виходить, адже я не люблю себе в косплеї зі світлим волоссям. Але, тим не менш, кожний раз роблю цю помилку: що поробиш, коли тобі подобається сам персонаж, сам його характер. Або костюм! Іноді я вибираю персонажа навіть не за характером, тому, що я пограла в гру і прониклася історією, а тому, що мені подобається костюм або якась деталь цього костюму і мені хочеться зробити це своїми руками. Безумовно, хотілося б мати більше часу, аби робити косплеї для себе, але в якості фотографа я подобаюсь собі більше. Тому, коли в мене питають: чому я віддаю перевагу більше – фотографії чи косплею, я б все ж вибрала фотографію.
І як почуваєте себе в ролі моделі? Чи берете з таких фотосесій щось для себе, як фотографа?
Я вважаю, що кожний фотограф хоча б один раз має побути в ролі моделі, аби зрозуміти, як модель-косплеєр почуває себе перед камерою. Особисто для себе самий головний урок, котрий я отримала, це як робити зйомку якомога швидше. Я знаю на своєму досвіді, що бути в костюмі, латах перуці, лінзах, віях та іншому, стояти одній позі – це дуже складно, тому я намагаюся робити все швидко. Також, коли фотограф знаходиться перед камерою, то йому стає легше зрозуміти, як модель бачить фотографа. Тому що я дуже рідко розмовляю на зйомках, і після того, як побуваю в ролі моделі на фотосесії, то розумію, що якщо нічого не говорити, то модель нічого не зрозуміє, вона не зможе здогадатися, як краще повернутися, як краще стати. Тому розмовляти фотографу на зйомці – це дуже важливо. Ну і стосовно того, як я почуваю себе в ролі моделі. Знову ж таки, все приходить з досвідом, з кожною новою зйомкою почуваєшся розкутіше, ти вже починаєш відчувати: де світло, як повернути обличчя до камери, як краще поставити руки, ноги, як зайняти чимось руки. Так що в принципі, на даний момент я почуваю себе комфортно перед камерою. Але якщо говорити про відеозйомку, я досі не можу побороти страх перед нею.
На Магніфіконі ви виступали в ролі жюрі. Як вам цей фестиваль? Як рівень косплею?
Фестиваль и організація були відмінними. Польщу я завжди любила. Рівень косплею в Польщі високий. В мене дуже багато друзів-косплеєрів, між іншими Shappy, Calypsen. За їх творчістю у косплеї я спостерігаю вже багато років. Завжди в них є чому повчитися. І мені здається, що багато інших косплеєрів теж дивляться на таких косплеєрів, крафтерів, як дівчата Shappy, Calypsen, вчаться одне в одного, тому рівень високий. Також сподобався великий мюзикл по Атаці Титанів. У нас в Україні теж була така практика. Але, нажаль, команда розпалася. Вони до цього поставили дуже великі мюзікли, на котрих я і плакала і сміялася. Це було реально дуже круто. Але зараз у нас немає такої команди, але тепер можна їздити до Польші і дивитися косплей-мюзикли.
А чи взагалі часто доводилося судити виступи косплеєрів? На що звертаєте увагу і що для вас важливо в образі людини на сцені:?
Так, практично на кожному фестивалі я суддя косплей-конкурсу. Я журила і ВКС-конкурси в Малайзії, я судила ІCG і єврокосплей, я вже точно не пам’ятаю весь перелік, але на даний момент судила порядку тридцяти конкурсів, може більше. На що звертаю увагу – залежить від конкурсу, тому що в різних конкурсах різні критерії і відсоткові співвідношення важливості виступу до костюму. Тому якщо, на приклад, це тільки виступ, то костюм я не можу повністю оцінити. Якщо це попередній огляд костюмів та виступів, то однак намагаюся розділити 50 на 50. Це складно вибрати – що важливіше. Це як вибирати між крафтом та пошивом. Тобто, деякі кричать, що крафт важливіше і складніше, інші, і особисто я на своєму досвіді розумію, що для мене особисто пошив складніше. Тому не можна так судити: що важливо. Важлива гармонічність, важно, аби це мало добрий вигляд. Якщо це якийсь конкурс світового рівня, то важливо, як це пошите навіть із середини. Треба звертати увагу на купу деталей. І коли йдуть спірні питання, коли всі косплеєри дуже класні, то тоді вже йде питання: скільки технік косплеєр максимально використав. Тобто, якщо один косплеєр зробив класний костюм, і в нього тільки пошив та пришиті стрази, але дуже гарно, а в другого косплеєра і пошив, і світло, і укладання перуки, і, наприклад, пластичний грим, то вибір є очевидним. Для мене важливо, коли косплеєри не просто копіюють ідеї з іншого якогось косплею, але іноді вносять щось своє. Тобто якісь нові привнесені ідеї – це дуже важливо, і я завжди звертаю на це увагу.
Коли вперше довелося бути в ролі журі? Чи було страшно?
Ні. Не було страшно. Перший раз це було, мабуть, на Отобе, нашому київському фестивалі. Немає часу задумуватися: страшно це, чи ні, і наскільки відповідальний твій вибір, тому що завжди на наших фестивалях багато виступаючих, порядку, буває 150-170 виступів. І треба оцінити одразу декілька критеріїв, і ти повністю зайнятий весь час. Саме страшне – йти на нагородження, коли весь цей натовп тебе бачить, і в той час в мені ще був присутній страх сцени. Мабуть, тільки цей момент був мені страшний.
Чи виходили самі на сцену в образі?
Так, це було, мабуть, двічі. Я дуже не люблю виступати. Перший раз це було в парному дефіле, потім – в груповому. Просто я така людина: всі на сцені повертаються в одну сторону руху, тільки я буду повертатися в іншу, тому що в мене дуже погано з координацією на сцені. Я знаю, як це складно, і коли я журю якийсь виступ-перформанс, то для мене виступ завжди дуже цінний, тому що я знаю, як це складно.
Як готуєтеся до фотосесії? Як добираєте місце, світло, погоду?
Це прямо складне питання. У мене цілий воркшоп на цю тему «Підготовка фотосесії». Якщо казати про новачків, то краще починати практикуватися, коли хмарно, коли немає різких тіней на обличчі, йти на якусь не складну локацію, там, де не так багато людей. Але, знову ж таки, залежить все від персонажа. Деяким персонажам доречне денне світло, сонечко, яскраво, світло. Деяким навпаки, темно, вогонь, тіні – треба передати іншу атмосферу. Якраз підготовка – це дуже важлива частина зйомки, від котрої буде залежати успіх фотосету. Але я завжди кажу, що локація на зйомці грає рівно половину ролі. Тобто половину – це косплеєр та костюм, половину – це локація і все, що оточує. Тому так – дуже важливо підготуватися добре.
Чи допомагаєте моделям-початківцям на фотосесіях?
Ну ось якраз з новачками я не так часто працюю. Якось так склалося. Не тому, що я не хочу, тому що часто вони бояться мені писати, хоча дуже дарма. Безумовно допомагаю. Я знаю це відчуття, коли ти не знаєш, куди діти руки, куди діти ноги, як правильно стати, тому я завжди починаю працювати з новачками, наприклад, з якихось простих поз, в котрих людина зазвичай почуває себе комфортно, і далі ускладнюю і ускладнюю. І для того, аби людина почувала себе комфортно, я часто роблю такий прийом: показую саму вдалу фотографію. Людина дивиться на фотографію і думає: «М-м, не все так погано», розслаблюється, і дале вже можна працювати.
Як багато часу займає обробка фото? Чи ви одразу на фотосеті бачите, яким має бути результат, чи під час приготування фото?
Звичайно обробка одної фотографії, якщо це не портрет, на приклад, візьмемо фото по пояс – не великий портрет – хвилин 20, може 30, якщо треба працювати з фоном. Ретуш шкіри, вирівнювання перуки, змінюю пластикою ту ж перуку, деякі деталі костюму, загнуті складочки на костюмі, потім в кінці додаю відблиски, тіні поверх фотографії. Далі проводжу фінальну корекцію світла та кольору.
Чи одразу я бачу на фотосесії, що буде? Ні, іноді все йде не так. Безумовно, стосовно результату практично зі стовідсотковою впевненістю можна сказати тільки тоді, коли знімаєш в студії. Якщо ж знімаєш на якійсь локації, завжди дуже важко передбачити результат, особливо коли це якийсь літній час, коли багато зелені, і дуже багато дрібних деталей у вигляді трави, листя. Але іноді, коли вже обробляєш фотографію, якщо прибираєш зелений колір, витягуєш не таким яскравим, фотографія повністю змінюється. І, звичайно ж, з маленької прев’юшки на фотоапараті завжди дуже важко заказати, що ти отримаєш. Тільки вже потім, коли сидиш годинами перед комп’ютером і обробляєш, то тільки тоді можеш сказати плюс-мінус, що в тебе вийде.
Фото з бекстейджу
Кого легше знімати – дівчат чи хлопців? Підлітків-косплеєрів чи дорослих?
Щодо того, кого легше знімати – дівчат чи хлопців… Просто пози трохи відрізняються. Для дівчат пози більш гнучкі, для хлопців більш статичні пози, менше згинів. Але в принципі так само. Стосовно віку – також абсолютно ніякої різниці немає, тому що все залежить не від віку, а більш від темпераменту людини – тобто вона більш замкнута чи активна. Тільки від цього залежить.
Чи є у вас улюбленці і улюблениці, котрих хочеться знімати за будь-яких погодних умов?
Безумовно, безумовно є! Для мене улюбленці це Astra Hime, у нас завжди з нею виходять дуже круті проекти. Також це Hibari Rin. В силу того, що вона мешкає по сусідству, ми можемо з нею піти знімати в будь-який час. Вночі… Правда, ми так не робимо, але ми можемо! Раніше робили дуже часто, зараз, звісно не так багато часу. Кожний проектом ми довго плануємо, і тільки тоді йдемо знімати.
А є такі, від співпраці з котрими довелося відмовитися?
Так, зазвичай це люди, котрі переносять зйомки. В мене дуже щільний графік, і зараз в мене у правилах зйомок є таке правило, що якщо ви хоча б один раз зливаєтеся зі зйомки, тобто відмовляєтеся, не попередивши мене, або попередивши за день, ми на цьому припиняємо будь-яке співробітництво. Можливо, це трохи жорстоко, але як інакше? Є, звичайно, нюанси, тобто все можна обговорити, але я намагаюся уникати працювати з не серйозними людьми.
Чи траплялись на фотосесіях якісь цікаві моменти? Може, поділитеся з нами якоюсь історією?
Так, звичайно. За кожною зйомкою стоїть своя історія, частіше за все, звичайно ж, смішні історії. Щодо смішної, одразу пригадується історія, коли ми використали димові шашки – косплеєри придбали димові шашки, одна з них була військовою. Зйомка була на березі Дніпра, і поряд була дорога. Все вкрилося чорним димом, дуже густим чорним димом, і не було видно нічого, і цей дим пішов на дорогу, і машини проїжджали крізь нього. Одним словом, втікали з місця зйомки дуже швидко.
А траплялися не косплейові фотосесії? Ню? Чи тягне робити високохудожні пейзажі, фоторепортажі?
Не косплейні фотосесії, звичайно, були. Я робила фотосесії для спортивного журналу. Також я знімала весілля. Але в принципі такий різновид зйомки мені цікавий тільки, якщо мені потрібні гроші. І, якщо в мене є можливість відмовитися, я частіше за все відмовляюся від таких проектів.
Чи тягне мне робити високохудожні пейзажі чи репортажі? Ні! Я настільки стомлююся від косплейних зйомок, що абсолютно не маю бажання робити навіть пейзажі. Ще кілька років тому, можливо, п’ять, в поїздках було цікаво зробити кілька фотографій гір, лісу, але зараз, в поїздці, якщо я їду відпочивати, я ніколи не беру з собою фотоапарат.
З висоти досвіду, бувають такі фотосесії, на котрих можна навчитися чогось нового?
В принципі, бувають такі фотосети, на котрих можна навчитися чомусь новому. На даний момент таке трапляється надзвичайно рідко, тобто частіше за все таке відбувається на локаціях, не в студії, коли в тебе непередбачувані погодні умови, коли сонце знаходиться не в тому положенні, в котрому тобі зручно, і тобі доводиться експериментувати, пробувати нові види постановки світла та інше, і з цього з іноді виходить щось нове та цікаве.
А чи є такі фото-задумки, котрі дуже хотілося б реалізувати? Якщо не секрет, що саме?
На даний момент мені було б цікаво зробити пару таких проектів. Один з них я мрію зняти дуже давно. Зняти фотосет по Слендермену, в лісі, в хорор-стилі, але поки що не можу знайти косплеєра на цю роль. І ще мені було б цікаво познімати щось на дуже відкритих просторах, таких як пустеля або щось таке. Але в Україні важко знайти таку локацію, тому поки що це залишається якимись ідеями в голові.
На яку камеру знімаєте? Якій оптиці віддаєте перевагу?
Це Mark 3, зараз думаю переходити на щось інше, але все впирається у фінанси, тому поки – Марк Третій. Дуже люблю портретні об’єктиви, тому що вони роблять дуже красиву картинку. І в рідкісних випадках я беру на зйомку телевик 70 на 200. Дуже подобається з ним працювати, але оскільки часто я знімаю у фотостудіях, то в ньому потреби, безумовно, не має. Ну і звичайно ж я часто використовую ширококутовик, оскільки він роби людей худішими, довшими, і це доречно для косплею. У багатьох персонажів порушені пропорції тіла. Але з ним треба акуратно працювати, аби не виходили дуже довгі ступні або дуже довгі голови, тому треба акуратно вибудовувати композиції.
Як щодо персональних виставок?
В мене був досвід, в мене була одна виставка у Києві багато років тому, але на жаль на другий день виставки вона пішла під воду, тому що затопило приміщення – воно знаходилося прямо на березі Дніпра. Не знаю, що трапилося: опустили дамбу, рівень води піднявся, і тоді затопило дуже багато кафешок, котрі знаходилися на березі, і власне тоді затопило мою фотовиставку. Друга фотовиставка була в Америці на Anime Matsuri. Але мені не щастить з виставками. На цій виставці я не могла бути присутньою, тому що саме в ці дати у мене були пологи. І приблизно в ці дати народилася моя друга донька. Третя виставка насамкінець відбулася, і вона була успішною. Це трапилося в Америці на Anime Matsuri. Я виставлялася разом з іншими фотографами Shiroang (Сингапур), eosAndy (Німеччина) з Індії, з Америки і ще, по-моєму, один-два фотографи.
Як родина ставиться до вашої професії? Чи підтримують?
Нормально, але я намагаюся сильно не втягувати в це, особливо дітей. Я чекаю на момент, коли вони самі скажуть: «Мамо, хочу косплей!» Але насильно я це робити не збираюся. Чоловік мене дуже підтримує, ми весь час мандруємо на фестивалі за кордон разом. Тому… Гарно ставляться і підтримують!
Чи є у вас учні?
Немає! В мене був досвід: я вчила одного чи двох людей обробляти фотографії, але безрезультатно. Не знаю, можливо в мене рівень не на стільки високий, аби я могла інших вчити. Тобто, на даний момент я обмежуюся тільки воркшопами на фестивалях. У мене є кілька воркшопів з підготовки до фотосетів і позування, динаміка фотограії, обробка та 60 порад за годину для починаючих фотографів.
Ви часто їздите за кордон, в різні країни та міста. Чи є місця, в котрі хотілося б повернутися не в якості спеціального гостя? І чим вони вам сподобалися?
Так, Малайзія стала для мене одною з улюблених країн, тому я б туди поверталася б і поверталася. Я там була три рази. Також хотілося б повернутися, можливо, до Сингапуру і до Індонезії, звісно. Я люблю азійські країни, тому що там дуже смачна кухня, дуже приємні люди, вже дуже класно і, головне, тепло.
Які плани на майбутнє?
Окрім просто зйомок, фотосесій та косплею я б дуже хотіла, і зараз потроху починаю займатися цим: я роблю книгу навчання по косплей-фотографії. Там буде багато всього цікавого. Але такий проект займе у мене, гадаю, не менше року, можливо навіть двох. Тому comming soon.
Що порадили б починаючим фотографам косплею?
Я б порадила починати з більш простого і практикуватися: в більш простих погодних умовах, з більш простим світлом, без якихось складних схем. І з кожною зйомкою ускладнювати і ускладнювати. Перший час не звертати увагу на критику. Ну, конструктивну критику приймати потрібно, але частіше за все у косплей-ком’юніті буває і неконструктивна критика, тому на таке не варто уваги звертати. І практикуватися і ще раз практикуватися.
Ну і останнє, в якості постскриптуму, звідки такий нік?
З таким постскриптумом буде сумно. Коли я починала фотографувати в мене була кішка Пуговка. Я зробила фотографію моєї кішки і з боку підписала англійськими буквами Pugoffka. Всі подумали, що це мій нік, і я подумала: чом би й ні. Але минулого року Пуговка померла від хвороби, тому це дуже сумно, я дуже сумую за нею, але нік – так і залишився
Ми надзвичайно вдячні Pugoffka-сама за цікаву бесіду, і бажаємо здійснення всіх мрій та задумок. З цікавістю будемо спостерігати за творчістю і обов’язково публікуватимемо нові фото на наших сторінках.
Інтерв’ю підготував: Nekonosan
Фото надані: Pugoffka
