На минулих вихідних у місті Рибнік відшумів фестиваль Tsuru. Я дуже задоволена, що мені вдалося його відвідати, бо давно не була на настільки ламповому заході! Неймовірна атмосфера, що відчувалась у кожному куточку конвенту досі зі мною, і до неї хочеться повернутися ще не раз. Але про все по порядку.
Фестиваль зустрів нас… чергою. Величезною чергою. Навіть не так, ДУЖЕ величезною чергою. Саме дивне в ній було те, що черга для людей з квитками перевищувала чергу для тих, хто не встиг або забув їх купити у кілька разів. Але “колейкон” – то є невід’ємною частиною польських фестивалей і має свою неперевершену атмосферу. Волонтери снували туди-сюди, пропонуючи чай, допомогу і свою любов. Сміх лунав з усіх куточків, біля нас співала і грала на укулеле симпатична дівчина, та в цілому атмосфера була розрядженою. Одразу після входу на нас чекала гардеробна, де можна було залишити не тільки верхній одяг, але й речі.
Сам фестиваль проводиться на території школи, але про це трохи пізніше. В цій самій школі на нас чекали чотири поверхи лампової казки. В коридорах і холах розташувався ярмарок, настільки різноманітний, що очі розбігалися і хотілося купити все. На ньому можна було знайти сувеніри для найвибагливіших, від плакатів і манги, до смачної (та досить дешевої!) їжі та перук. Найбільше мені запав до серця магазин з сувенірами по настільній рольовій Dungeons & Dragons. Як фанат гри я знаю, що така продукція, на жаль, дуже рідко буває на подібних конвентах. А тим паче, такі симпатичні котики. І подібний магазин на фестивалі був не один! Уявляєте, що я відчувала? Що ми всі відчували?
Ще однією цікавинкою для мене виявився один коридор, який був повністю зайнятий запрошеними косплеєрами. Не тільки польськими! Хлопці та дівчата спокійно спілкувалися з усіма бажаючими, продавали власні принти з побажаннями (знов таки, по дуже, на мій погляд, низьким цінам) і робили атмосферу фесту ще більш неперевершеною. Біля їх столів завжди була купа народу, лунав гумор, а повітрі витали еманації щастя!
По кабінетах були розташовані різного роду лекції та інші інтерактивчики. На жаль, у нас не вистачило часу побувати всюди, але ми залюбки поспостерігали за боями на мечах, поспілкувалися з майстрами каліграфії (до речі, серед них був майстер слов’янської та толкіністської!), послухали про самураїв та станцювали в Just Dance. Краєм вуха чули, що поряд було караоке та джаст денс для кей-поперів, але вир емоцій нас туди не довів.
Перлиною фестивалю, звичайно, була сцена. Хотілося б окремо виділити ведучого. Він не був схожий ані на ґіка, як ми звикли, ані на професійного ведучого в костюмі. Але якщо мені запропонують переглянути повне відео зі сцени – я то зроблю, в першу чергу, через нього. Дуже харизматичний та веселий хлопець, який своїм гумором “витягнув” всі недоліки та позаштатні ситуації на кшталт відсутніх номерів. Сама сцена була встановлена в спортзалі і глядачі сиділи просто на підлозі, створюючи майже інтимну атмосферу. Було трохи незручно, але дуже весело. Виступи, яких мало бути 20,5, але було 17,5 вражали своєю різноманітністю. Я побачила дуже різні підходи до дефіле. Був і пафос, і гумор, і упоротість. Був складний крафт, неймовірні декорації та дуже емоційний вклад. Глядачі були немов єдиний організм, дуже теплий і чуйний. Особливістю, на мій погляд, стало смс голосування, як окрема номінація. Призи також тішили око, за них варто було поборотися!
Але і в бочці меду є ложка дьогтю. Цією ложкою, на мій погляд, було те саме приміщення. Школа. Невелика школа для великого фестивалю. Народу було багато, розваги були різноманітні і на все це банально не вистачало місця. Всі сліпруми були зайняті вже о восьмій, і через їх перенаповненність косплеєри були позбавлені святая святих – гримерки. Протовкнутись через натовп, щоб не загубити “своїх”, або банально сфотографувати когось – було дуже складно. Деякі відчайдухи навіть стелили каремати на верхньому поверсі (відведеному, в основному, під сліпруми) прямо в коридорі! Але всі вели себе пристойно і нікому не заважали.
На мій погляд, організаторам час замислитись над пошуком нового місця. Але то лише мій скромний погляд, і плюси фестивалю переважують ту ложку дьогтю.
Автор: Anna Parker
