Ідея створення аніме-клубу, як це часто буває, виникла спонтанно, практично без жодного підґрунтя (за винятком аніме-«магазину» та сайту з можливістю перегляду аніме наживо) і планів на майбутнє. Отже одного вересневого ранку 2010 року перед початком збіса веселих робочих буднів вирішив залізти Вконтакт і понишпорити по різним аніме групам та угрупуванням (собі на втіху і аніме-«маганизу» для реклами). Після довгих кліків та втиків надибав я одну цікавеньку, однак не дуже людну групку «Західно-Український Аніме Портал». Текстівка, що подавалась в описі групи закликала до об’єднання усього аніме-фендому і створення якогось химерного західноукраїнського аніме-мережевого ресурсу (аж самому цікаво, правда ж ). Вирішив написати безстрашному та дещо романтичному адміністратору цієї групи – Sinig@mi. Опісля декількох днів переписок домовився з ним зустрітись за філіжанкою запашного пива, як то кажуть, on-line. Здибанка відбулась у добре відомій анімешникам кондитерській-кафе «Екокал» (назва закладу свідомо перекручена, бо за цю контекстуальну рекламу вони мені платити відмовились, ну і дідько з ними). Випивши декілька гальб добротної кави ми вирішили створити… «щось» на цей час не знали що, чи то аніме-ресурс, чи то аніме-клуб. Хоча Sinig@mi наполягав на утопічній ідеї поєднання усіх аніме-ресурсів під одним дахом. Ідея, звісно, класна, однак нереальна, зважаючи на особливу етнопсихологічну індивідуальність та окремішність українців. Тож після певних роздумів вирішив зателефонувати до одного персонажа, який на той час (та зрештою як і зараз) переглянув більше аніме ніж я і Sinig@mi разом узяті. Окрім того він «певною» мірою орієнтувався в львівському аніме-фендомі. Того ж дня ми зустрілись з ним… з Камуї. Під пам’ятником славнозвісного хмільного борця за українську свободу від царської експансії ХІХ ст. ми «заразили» Камуя бацилою новотворчості на поприщі японської мультиплікації в межах Львова. Камуйку ідейка сподобалась, як і Jonny Bo, який виявився того вечора разом з ним. Тож вчотирьох ми побалакали про кобіт, пиво, каву і циркових слонів… а ну і ще, звісно, про аніме. Кожен отримав по секретному завданню і розбіглись для втілення задуманого в реальності.
Ну наче першу зустріч описав не зле, десь так воно і відбувалось… тож терплячий читачу, якщо ти ще не заморився від надміру буків, а також дубів, грабів тощо… то продовжимо.
На наступній здибанці ми задались питанням першочергового значення, а саме: придумуванням назви. На цей раз нас зібралось трішки більше, (були ще якісь кобіти, грім зна звідки). Місцем збіговиська обрали «ФакДольнадс» (з етичних міркування назва подана спотворено), оскільки там був халявний туалет, а ще безкоштовний Wi-Fi, який ми, в своїй прозорливості, не випускали з уваги. Довго ми мучили Google Translate нашими вербальними сполуками, допоки не скінчилось морозиво та заряд акумулятора ноутбука (а без морозива в неті сидіти якось не весело), тому ми розійшлись. По дорозі додому Bo, той що Jonny ні з того, ні з цього вигукнув «Міцурукі», і запропонував так назватись. Ми одразу запитали що воно означає і після багатозначної паузи він відповів «Да ##й его знает! О___о». Ну така шикарна і головне змістовна назва, яка має глибоку етимологію з незрозумілою інтерпретацією стала тимчасовим ім’ям клубу (це ми на той час думали, що тимчасовим), а потім нам було лінь щось міняти та проводити ребрендинґ.
Що ж, невтомний читачу, якщо ти це читаєш, то значить ти ще не заснув [даруйте, КЕП перехопив клавіатуру]. Йдемо далі…
Час першої анімки призначили на перше число (хороша дата для починань) десятого місяця, що припало на п’ятницю (благодатний час закінчення робочих та навчальних буднів і початок вихідних). На першу анімку прийшло значно більше людей, ніж ми очікували (ну тобто на дві людини більше). Загалом нас було восьмеро. Надалі наша людність на анімках зростала, і наразі становить трохи більше ніж «восьмеро» людей. Місцем для початку анімок обрали майданчик, що позаду Арсеналу, оскільки Sinig@mi усіх переконав про виняткову сприятливість цієї місцинки для збірки та початку анімок. То й справді цікаве місце, наприклад в сиву давнину там стояв будиночок міського ката.
Після усіляких добирань і кучкувань ми на початках зігрівались у найближчій піцерії «Де Манджеро» (назва спотворена, причини ви вже знаєте). Певний час нам вдавалось провадити анімки в цьому закладі, допоки нас не вигнали за надмірну гучність та широку дислокацію… і підпал серветок. Декілька разів проводили ми анімки в «Кубі», однак звідти нас теж прогнали (разів зо три чи чотири), оскільки ми займали половину другого поверху, а замовляли наче половина одного столику. Шляхом природного відбору визначився заклад, де наша спільнота не надто лякала адміністрацією «Дупата хата» (назва майже не спотворена, оскільки нас звідти ще не виганяли). Хоч за кількість посидільців нас там ще не шпетили, проте вельми косо дивились на наші карткові ігри, які сприймали як азартні (певна логіка в тому є, самі спробуйте та переконаєтесь)
Однак наша небажана присутність у низці закладів громадського харчування Львова – не єдине досягнення аніме-клубу «Mitsuruki». За цей рік ми інтерпретували в стилі аніме та переклали українською декілька настільних та вуличних забавок, а саме:
«Коноха» – найперша та найвідоміша клубна гра. Інтерпретована зі славнозвісної психологічної гри «Мафія»;
«Леді проти Дворецьких» – найпопулярніша забавка на відкритому повітрі;
«Монополія» – цю забавку ми робили найдовше і затратили на неї багато часу та зусиль. Гра виникла в результаті інтерпретації відомої світової економічної однойменної забавки. Значно допомогла втілити цю гру Єхидна Хомура. «Монополія» виявилась настільним хітом клубної ігрової індустрії.
«Покемони» – інтерпретація відомої гри «UNO», більш знаної у нас за назвою «Бридж». Саме ця гра неодноразово ставала причиною наших гонінь з закладів громадського випивання.
«Манчкін-Фу» – ще один хіт, який став причиною інтравертної кількагодинної асоціалізації анімешників на наших сходках. Через таку хітовість було вирішено перекласти продовження цієї гри – «Манчкін-Фу 2». Внаслідок цього колода карток зросла на 60% і перестала поміщатись в руках однієї людини.
«Аніма» – найновіша карткова гра, дещо нагадує попередню, однак, як стверджують міцики, що вже навчились в неї грати, що це не так. Принаймні графіка там краща і перемогти в цій грі доволі непросто.
Переконавшись, що в азартній індустрії з залами ігрових автоматів та клубами спортивного покеру нам тягатись тєжко, а також для різноманіття вирішивши періодично займатись ділом, ми спробували розширити нашу діяльність до перекладу манґи та озвучки аніме.
Наразі перекладаємо та тайпсуємо таку манґу:
«Легенда про Коїзумі» («The Legend of Koizumi»);
«Будь ласка, близнята!» («Onegai Twins!»);
«Один шматок» («One Piece»);
«Клеймо вітру» («Kaze no Stigma -Kouen no Miko-»);
«Персонант» («Personant») – закінчений переклад;
«Написане вбивство» («Murder He Wrote») – закінчений переклад.
У сфері сканлейтерства активно співпрацюємо зі командою «Wicked Manga».
Також мною було укладено та надруковано (наклад 50 пр.) україномовний посібник (мануал) з Тайпсетінґу, який також можна безкоштовно завантажити з нашої офіційної сторінки Вконтакті та на сайті. Я деякою мірою долучився до макетування та друку мануалу зі Клінінґу (шпальт манґи) (укладач SamOdin), що входить разом з попереднім посібником до серії «Сканлейт».
Щодо озвучки аніме, то ми придбали необхідне обладнання, яке дає змогу аніме-персонажам балакати українською.
Наразі озвучуємо такі аніме:
«Школа мерців» («Highschool of the Dead»);
«Улюбленець принцес» («Princess Lover»);
«Другий розмір, інтим пропонувати» («B Gata H Kei»);
«Кредит Зомбі» («Zombie-Loan»);
«Хеллсінг» («Hellsing Ultimate») – 8-а OVA озвучка закінчена.
Також ми активно співпрацюємо у сфері озвучки аніме з «Philosoph UA company», і маємо спільні проекти.
Агов, читачу, ти ще тут??? Відгукнись. Хоча навіть якщо ти і відгукнешся, то заледве я тебе почую… але все ж продовжу оповідку далі…
Ще одним цікавим проектом в межах нашого аніме-клубу, як на мій погляд, стало АНВЕ (Аніме на великому екрані). Подекуди для членів нашого клубу (зрештою і для інших анімешників) ми організовуємо перегляди повнометражних аніме на широкому екрані в кінозалі. На даний момент відбулось 5 переглядів. Після кожного перегляду відбувається чаювання, на якому кожен може поділитись враженнями від переглянутого, та кому цікаво, послухати думки інших щодо повнометражки… заїдаючи це все печивом у затишній та дружній компанії.
Розповідь була б неповна, якби ми не згадали про наших містичних «чібіків» (маленькі квадратні наліпки із адресою нашого сайту та зображенням аніме-персонажа в стилі чібі), які слугують одним з засобів популяризації нашого клубу. Багато анімешників знайшли наш клуб саме завдяки попаданням в них, цих наліпок калібру 5 см (майже як ротний німецький міномет, треба ж). На даний час в межах Львова, та Львівської області (та й не тільки) осіло в кишенях та повисло на бусах близько 7–8 тисяч цих чібі-наліпок. «Чібіки» стали об’єктом колекціонування, засобом декорування одягу та елементом прикраси комп’ютерної техніки багатьох анімешників. Через це ми навіть зв’язувались шляхом мейлової переписки з одним (загалом їх четверо, і розкидані вони по усьому світі) із художників що їх малює та мешкає у Ванкувері. З приводу використання нами його малюнків-чібіків, заперечень в художника не виникло, оскільки ці арти не є комерційними і малюються більшою мірою заради власної втіхи.
Наприкінці цього коротесенького екскурсу в історію хочу подякувати усім анімешникам нашого аніме-клубу, які, власне, і є головним здобутком і цінністю «Mitsuruki»!
Все вищенаведене – то лише дріб’язок з життя нашого аніме-клубу «Mitsuruki», історія якого лише починається і до написання якої можеш долучитись і ти!
