У Японії аж до середини ХХ ст. (мова, звичайно ж, йде про сільську місцевість) був поширений цікавий звичай з промовистою назвою йобай 婚、夜這い. Слово походить від дієслова «йобау» зі значенням «закликати» і записується двома ієрогліфами «Йо» із значенням «вечір-ніч» і «Хау» зі значенням «повзти крадькома».
Суть самого звичаю йобай зводиться до таємного відвідування жінки вночі з метою спокуси сплячої красуні та заняття з нею сексом, у випадку, якщо дама не заперечуватиме.
Цей звичай виник у Стародавній Японії і особливо був поширений в епоху Хейан і серед бідних, і серед багатих. Потім норми самурайської етики з часом стали дедалі більше посилюватися і звичай йобай залишився здебільшого у селах, і навіть не у всіх. Однак, як свідчать джерела, в Японії ще досі залишилися люди, які пам’ятають, як це було.
Тактика йобай
Молодий чоловік обирав собі дівчину або дорослу жінку, з якою хотів би покохатись. Іноді змовлявся з нею заздалегідь, а іноді й ні.
Якщо у нього були на неї серйозні плани, то він міг попередньо домовитися із батьками дівчини. Потім він потайки прослизав до неї в будинок і легкими ніжними дотиками будив сплячу, намагаючись схилити її до сексу.
Якщо дама не погоджувалася, то він повинен був піти. Звісно ж, так траплялося не завжди, часто таке відвідування закінчувалося зґвалтуванням, але, зазвичай, такий поворот подій відбувався, якщо з батьками дівчини вже заздалегідь все було залагоджено.
Також, варто звернути увагу і на такий момент, що іноді дівчина погоджувалася тільки тому, що боялася підняти шум і скомпрометувати себе. Багато чоловіків з успіхом цим користувалися.
Окремі спритники іноді відвідували обраниць своїх знайомих, якщо їм вдавалося отримати інформацію про те, що, за будь-яких обставин той, кого чекали не прийде. Під покровом ночі відразу було не ясно хто прийшов, а потім було вже пізно. Більше того, деяким погрожували, що розкажуть про їх поведінку їхнім коханим і таким чином схиляли дівчат до продовження відносин.
Шлюб цумадоі
Здебільшого відвідували молодих незаміжніх дівчат або овдовілих жінок. За часів Хейан, для незаміжньої жінки звичай йобай міг бути єдиною можливістю вступити в шлюб цумадоі («відвідування дружини»), коли чоловік відвідує жінку лише ночами, а на третю ніч її батьки влаштовують частування, і лише після цього він офіційно знайомиться із родичами дружини. Подружжя мешкало окремо, при цьому дружин у одного чоловіка могло бути скільки завгодно (іншого шлюбу в ті часи ще не було).
Цікавими є соціокультурні наслідки такого шлюбу. По-перше, така форма була дуже зручна для чоловіків, які могли продовжувати свою діяльність без перешкод і вступати в нові шлюби. Серед хейанських аристократів ходила приказка: «Якщо дружина не подобається, то потрібно завести іншу, а якщо хороша – то двох цілком достатньо».
По-друге, діти, народжені в такому шлюбі, успадковували спадок батька, але емоційно були більше пов\’язані з ріднею матері – дідом по матері, дядьками – братами матері. Саме на цьому і ґрунтувався політичний вплив роду Фудзівара, що століттями постачав дружин імператорам. До слова про успадковування – спадкоємця призначав батько; зазвичай, успадковував старший син, але батько цілком міг призначити і когось іншого з синів, якщо старший йому не подобався. Те саме відбувалося і з успадкуванням престолу – існували загальні правила, але не настільки жорсткі, щоб екс-імператор-батько не міг їх при нагоді обійти.
Чудовий опис шлюбу «цумадоі» міститься в «Повісті про прекрасну Очікубо»:
– Ну що ж? – запитав Мічіері. – Я приїхав в такий проливний дощ, невже мені повертатися ні з чим?
– Ви так раптово завітали, навіть не попередили мене заздалегідь Як же так! – дорікнув його мечоносець. – Але ж ще невідомо, що скаже молода пані. Навряд чи що-небудь нині вийде…
Мічіері зазирнув всередину. Тісна комірчина була ледве освітлена тьмяним вогником світильника, зате ні церемоніальна завіса, ні ширми не заважали погляду, все було добре видно.
Обличчям до нього сиділа якась миловидна жінка з довгим прекрасним волоссям, мабуть, Акогі… Перед нею, спираючись на лікоть, напівлежала на ліжку зовсім юна дівчина. Мабуть, вона! Біла сукня облягала її тонкий стан вільними легкими складками, ноги були прикриті теплою одежиною з червоного шовку на ваті… Вона дивилася в інший бік, обличчя майже не було видно. Головка у неї була чарівливої форми, волосся дивовижно красиво падало на плечі, але не встиг він намилуватися, як вогонь раптом згас.
«Яка прикрість!» – подумав Мічіері, і в його душі спалахнула рішучість домогтися перемоги будь-яким способом.
– Ох, яка темрява! Ти казала, що до тебе прийшов твій чоловік. Іди до нього хутчіш!
Голос дівчини, такий ніжний, красивий, полонив слух…
– До чоловіка прийшов гість, а я поки побуду з вами…
Меченосец пішов до себе в спальню і покликав Акогі.
– О ні, цю ніч я проведу біля пані… – Я тільки хочу передати тобі те, про що розповів мені мій гість. Це дуже важлива справа. Вийди до мене хоч на хвилинку, – попросив він знову через служницю Цую.
Мічіері втомився чекати і, подумавши, що зараз настала зручна хвилина – поблизу нікого немає, – вправно за допомогою шматочка дерева підняв верхню стулку гратчастого вікна і прослизнув у кімнату.
Очікубо з переляку хотіла було бігти, але він міцно стиснув її в обіймах…
Мічіері, тримаючи дівчину в обіймах, розпустив на ній пояс і ліг поряд із нею на ложі. Не тямлячи себе від жаху і відчаю Очікубо заливалася сльозами, тремтячи всім тілом.
І раптом вона згадала, що на ній стара сукня і зношені хакама! Дівчині хотілось померти на місці від сорому, і вона заридала…
Нарешті скінчилася ця сумна ніч. Пролунав крик півня.
Мічіері вигукнув від туги прощання:
– Усю ніч до світанку
Ти лиш сльози лила…
Я сповнений журби,
І все ж ненависний мені
Крик півня вранці.
Молю, відповідайте мені хоч іноді, а то я подумаю, що ви зовсім дикунка, що не знає світла.
І раптом Очікубо мимоволі, немов у напівзабутті, прошепотіла:
Ти сповнений смутку…
В устах моїх завмерла відповідь.
І обриває ридання
Крик півня вранці.
Ранку, я не сховаю сльози.
Голос її пестив слух. До тих пір Мічіері був закоханий не дуже глибоко, але з цієї миті полюбив по справжньому…
– Ох, на що я можу сподіватися! Він бачив мене в лахмітті… Хто може полюбити таке опудало!
Як ми бачимо, недосвідчена дівчина налякана несподіваним нічним візитом, але прийшовши до тями, найбільше переживає про свій зовнішній вигляд.
З появою нових форм шлюбу серед самурайства, схожих із європейськими, такий вид відносин чоловіків і жінок не зник, а лише пішов у тінь.
Цнотливість у Японії
Щодо моралі в Стародавній Японії, то слід відзначити, що незайманки в шлюбі не особливо схвалювалися, особливо, якщо незаймана була вже у літах. Вважалося, що якщо дівчина, яка вже кілька років як досягла шлюбного віку і досі незаймана, то з нею щось не так. Тому для багатьох дівчат звичай йобай вирішував подібні проблеми.
Іноді до втрати цноти за допомогою йобай дівчину примушували її батьки, особливо якщо у них на прикметі вже хтось був. У цьому випадку по-швидкому дівчину позбавляли цноти не важливо з ким і чи хотіла цього сама дівчина. А потім уже запрошували нареченого на такі ж таємні побачення.
Іноді заміжні жінки також дозволяли відвідувати себе шанувальниками йобай, але там був реальний ризик нарватись на гнів і помсту чоловіка цієї жінки, якби він про це все довідався. Ну а добрі люди завжди знаходилися…
Свято Танабата
Зі звичаєм йобай тісно пов\’язане свято милування падаючими зірками Танабата.
Милуватися зірками було прийнято парами і закінчувалося це сексуальними пригодами. Не випадково, падаючі зірки називали «йобай-боші» («зірки нічних побачень»).
Згадуються вони, наприклад, у «Записках біля узголів’я» Шей Шьонагон:
よ ば ひ 星, す こ し を か し. 尾 だ に な か ら ま し か ば, ま い て.
«Йобай-боши, сукоші окаші» – в перекладі: «Падучі зірки, що відвідують нас ночами, – доволі цікаві, але краще б у них не було такого довгого хвоста!»
Звичай йобай зберігся в Японії до середини ХХ століття. Один дідусь із Шікоку згадував, що за часів його молодості це було улюбленою розвагою молоді. Оскільки в традиційному сільському будинку звуки особливо не приховаєш, а до того ж часто бувало, що вся сім’я – батьки, бабусі-дідусі, підростаючі діти – спали в одному приміщенні, то зберегти подібні забави в таємниці було практично неможливо. Робити проблему з того, що до молодої доньці хтось ходить, було не прийнято. Більше того – якщо дочка виростала, а до неї досі ще ніхто не ходив – це було приводом для батьків задуматися – а раптом з нею щось не так, і вона нікому не подобається?
P.S.
Назва звичаю «йобай» не має нічого спільного зі слов’янським співзвучним словом «їбати». Це лише збіг. «Йобай» однокоріневе з дієсловом «йобу» – кликати, називати. Загалом це слово виключно автентичне, воно не має своїх аналогів у суміжних мовах: китайська, корейська.
Джерело:
toshidama.wordpress.com
