В п’ятничний вечір кожний любить добре відпочити. Особливо, коли є чудова розважальна програма в японському стилі, котру проводить… гейша. Навіть неанімешники знають це слово, і з чим воно пов’язане. І сьогодні ми розповімо, що це за “звір” такий і з чим його їдять. Японською пишеться так: 芸者 (що означає людину мистецтва). Справді, головне завдання жінки цієї професії – розважати гостей або відвідувачів ресторанів та прийомів. Гейша повинна вміти професійно співати, танцювати традиційні танці та підтримувати бесіду на будь-яку тему. Так, навіть якщо клієнт – це професор з квантової механіки чи ентомології або фанат команди “Динамо” (Київ). При чому кількома світовими мовами. Це не означає, що ці жінки – ходячі енциклопедії та гугл-перекладачі, але вони мають бути надзвичайно ерудованими та обізнаними.
А ще гейші повинні вміти проводити чайну церемонію. По суті вона – це щось середнє між тамадою та господинею дому, що приймає гостей. При цьому гейша може припускатися легкого флірту чи троллингу, але в межах. Спитаєте, чому гостей приймає гейша, а не господиня дому? Справа в тому, що в Японії на багатьох вечірках чи прийомах чоловіки та жінки зустрічаються окремо. Тому на такі прийоми запрошують гейш, хоча вони не є частиною родини господарів дому.
Гейша завжди вбрана у традиційне кімоно і має традиційний жіночий народний макіяж та зачіску у вигляді вузла на голові. І жодних там оданго, суконь з принтами чи стріт-фешн. Вбранням гейш займаються спеціальні майстри, котрі виготовляють для них кімоно. Інші займаються перуками. Навіть вдягає гейшу спеціально навчена людина.
Традиційно гейші мешкали в окремих районах міст, котрі називалися ханамачі (花街, або місто квітів). Деякі з них, на приклад в Канаґаві чи Кіото, збереглися досі. Взагалі, в наш час більшість гейш зосереджено в кількох містах, серед них найбільше в Токіо, Кіото та Осаці. Але це ті жінки, котрі справді тримаються традицій і чиї послуги значно полегшать гаманець. Більшість тих, котрі трапляються на очі туристів, є акторками і статистками, головне завдання котрих – задовольнити туристів і дати заробити туристичній галузі Японії.
Джерело фото The Guardian
Однак, гейші не завжди були лише вмілими акторками. Їх культура походить з кола повій. В XVII столітті клієнтів, котрі приходили до будинків розпусти, перед зустріччю з жінками, бавили чоловіки-актори. Зазвичай їх запрошували з театрів кабукі і не тільки. Лише в 1761 році одна з повій, Касен з Йошівари після виплати всіх боргів, почала розважати гостей на рівні з чоловіками. Вона стала прикладом для інших жінок. В ті часи вони почали ділитися на два типи: шіро (白芸者), тобто біла, та, що тільки розважала клієнтів, і коробі ( 転び芸者) – та, що також надавала послуги інтимного характеру. З часом гейші ставали все більш і більш популярними. Вони надихали митців, адже, на відміну від повій, могли вислухати і допомогти клієнту порадою, розрадити і бути хорошим другом. Фактично вони стали аналогом європейських куртизанок. Розквіт та формування традицій припав на останнє десятиліття епохи Едо, 1860-ті роки. При чому уряд шьоґунів суворо слідкував за дотриманням традицій.
Реставрація Мейджі принесла до країни іноземні порядки, більш пуританські. Всі борги гейш та повій були скасовані, а самі вони відпускалися додому. Тих, хто продовжував діяльність, реєстрували в державних органах. В той же час почалися експерименти з дозвіллям гейш, їх примушували працювати у спеціальній Жіночій майстерні у вільний від обслуговування прийомів час. Також там їх вчили різним спеціальностям. Однак це не прижилося. В 1886 році уряд почав регулювати ціни на послуги гейш, однак дозволив їм менш суворо дотримуватися традицій.
Другий розквіт гейші отримали під час поступового зростання авторитету військових в японському уряді. Військові вважали, що гейші зберігають дух старих часів і будуть доброю підтримкою зростанню патріотичних настроїв. В той же час самі гейші почали експериментувати із європейськими та американськими одягом та зачісками, що не сподобалося високим чиновникам. Почалися дискусії, в ході котрих висувалися навіть думки, що ці жінки – це суцільне мракобісся і спеціальність повинна зникнути.
Під час Другої Світової Війни гейші знову пережили підйом на хвилі патріотизму та відкидання японським суспільством не японського способу життя. З тих пір гейші справді є продовжувачами традицій. Однак нова хвиля вестернізації, що почалася в кінці 1940-х років і продовжується досі, звели цю професію з одного боку до раритетної, а з другого боку – до показової і формалістичної, такої, котра призначена для туристів.
Що ж, хоча прийнято вважати, що гейші – це високоінтелектуальні повії, це не є правдою. Гейші, на відміну від юджьо (так називають повій в Японії), переважно не надають інтимних послуг – законодавчо їм це заборонено. Більше того, гейші і юджьо вдягаються інакше, відрізняються зачісками і навіть видом гребінців.
Коли гейша хоче піти з ремесла (чи вона виходить заміж, чи просто йде на відпочинок), вона повинна розіслати власникам ресторанів та інших закладів коробочку з приготованим рисом. Якщо рис червоного кольору, це значить, що за певних обставин вона може повернутися до справи. Якщо білий – все, вона ставить крапку.
