Історію про 47 ронінів пам’ятають і шанують в Японії вже більше 300 років. Її переказували безліч разів у театральних п’єсах жанру кабукі.
У давні часи, коли на японських островах правив п’ятий шьоґун з роду Токуґава, в містечку Ако на березі моря володарював даймьо Асано Наганорі. Він став даймьо (феодальний регіональний володар, у руках якого перебувала державна влада) у віці 9 років, успадкувавши цей титул від свого батька. У провінції проживали його васали – 300 самураїв, найголовнішим і найшановнішим був Ооіші Кураносуке. Його сім’я вірою і правдою служила сім’ї його пана упродовж декількох поколінь. Доки маленький Наганорі був ще хлопчаком, фактична влада в Ако належала Ооіші.
Юний Наганорі насолоджувався життям, захоплювався поезією. Присвячував себе різним дисциплінам, які слід було вивчати даймьо і самураю, але без особливого завзяття. Він був великим шанувальником прекрасної половини. А васалів своїх цінував не за вміння управляти довіреною йому провінцією, а за вміння привести особливо гарних дівчат для свого пана. Для продовження династії Наганорі одружився з красунею Агурі. Вона не заважала своєму чоловіку вести розпусний спосіб життя – у самурайських дружин було не прийнято заперечувати чоловікам. Ось тільки дітей у них не було. За законами феодальної Японії, після смерті бездітного даймьо всі його володіння і майно конфісковувала скарбниця, а васальні самураї ставали ренінами (самураями без господаря). Щоб цього не сталося, Асано Наганорі усиновив свого молодшого брата, Нагахіро. Брат-пасинок був офіційно визнаний шьоґунатом як спадкоємець сім’ї Асано.
Крім веселого проведення часу, Асано Наганорі повинен був виконувати офіційні доручення шьоґунату, адже будь-який даймьо в ті часи був не тільки управителем довіреної йому провінції, а й офіцером на довічній службі у шьоґуна і імператора.
Перед новим 1701 роком Асано Наганорі був призначений відповідальним за прийом посла від правлячого імператора Хігасіяма (1674-1705). Імператор не мав реальної влади, але йому виказували повагу. Тому шьоґун (формально – підданий імператора і його васал) на Новий рік посилав імператору багаті подарунки. А імператор відправляв свого посла з дарами у відповідь до наймогутнішого зі своїх підданих. Посла імператора слід було вітати за найвищим розрядом. Щоб стежити за виконанням церемоній (а їх було безліч), створили навіть спеціальну посаду майстра церемоній. У той час почесну посаду церемоніймейстера займав глава знатного аристократичного роду 60-річний Кіра Йошінака.
Асано Наганорі, покинувши затишний Ако, поїхав у вітряний і холодний Едо виконувати свій обов’язок даймьо. З собою узяв лише належну йому за статусом кількість самураїв, слуг і дружину, красуню Агурі. Ооіші залишився за головного в родовому замку.
В Едо було нудно і сумно – шьоґун Цунайоші виселив з Едо всіх гейш і куртизанок, разом з театрами та іншими розвагами. Всі ці церемонії, поклони, придворний етикет… Тому вклонися в пояс, цьому – лише кивни, а перед тим – на коліна падай. Старий Кіра безперестанку повчає, а на знак подяки за уроки – йому ще й подарунки неси! Нікому було пояснити зарозумілому Асано Наганорі, що не варто псувати стосунки з могутнім придворним, що подарунки – необхідність, і від їх правильного вибору багато що залежить при дворі. Кіра Йошінака не отримав подяки за науку і затаїв злість на зарозумілого Наганорі. І почалося: без порад Кіри Йошінаки у Наганорі почалися проблеми: то призначать неправильно час прийому, то про особливе правило етикету забуде, то не повідомить про прибуття важливого гостя…
Вранці 14 березня 1701 року в так званому Сосновому коридорі, що з’єднує два крила палацу шьоґуна в Едо, зіткнулися розлючений Асано Наганорі і придворний Кіра Йошінака. Можливо, старий сказав кілька образ молодому провінціалу, і Наганорі не стримався і, вихопивши меч-вакізасі, накинувся на старого. Кіра легко відбувся парою подряпин на лобі і спині, а меч Наганорі застряг у дерев’яній колоні, що підтримує склепіння. Кіру забрали слуги, а Наганорі – заарештували.
За законами того часу, оголення меча у внутрішніх покоях палацу шьоґуна каралося смертю. Асано Наганорі знав про це не з чуток: його рідний дядько був страчений після того, як на похороні четвертого шьоґуна Токуґави вбив свого кривдника. Через це дядькова сім’я була позбавлена всіх володінь і васалів. Схоже, запальність і недолік самоконтролю були сімейними рисами клану Асано.
Через кілька годин долю Асано Наганорі було вирішено: йому слід було зробити сепуку, а все майно конфісковували на користь скарбниці. Формально мусили покарати обох учасників, але, мабуть, Кіра Йошінаку визнали вже досить покараним. На вирок Асано Наганорі вплинули і його репутація запальної і неврівноваженої людини, і недбале дотримання ним правил етикету. Увечері того ж дня Асано Наганорі зробив се пуку, написавши передсмертну записку:
Легко опадають квіти по весні
Під поривами вітру.
Але легше я
З життям розпрощаюся.
Чому?
У Ако був посланий загін для конфіскації замку, земель і іншого майна сім’ї Асано. Випереджаючи цей загін, двоє вірних самураїв домчали до Ако за чотири з половиною дні (небувала швидкість на ті часи) і принесли страшну звістку про загибель їхнього пана самураям, що залишилися в Ако.
Кілька днів замок гудів. Самураї, які раптово стали ронінами, вирішували, що їм робити. Думки розділилися. Одні пропонували розійтися в пошуках нового притулку, інші наполягали на сепуку (ритуальне самогубство), треті пропонували почекати і знайти зручний момент для того, щоб помститися. Ідею про помсту підтримали лише півсотні найвірніших самураїв на чолі з Ооіші Кураносуке.
У Бусідо (кодексі воїна) написано, що самурай, який хоче помститися за честь свого пана, повинен атакувати кривдника, поки не здійсниться помста або поки вірний васал не згине. Далекоглядному Ооіші негайна лобова атака не пасувала, адже штурм дому Кіри був самовбивством. Кіра жив у самому центрі Едо, поруч з палацом шьоґуна, у будинку-фортеці. До того ж васалів і слуг у Кіри було набагато більше, ніж 47 самураїв Асано Наганорі. А це означало, що будь-яка атака на будинок Кіри приречена на невдачу, а месники будуть заарештовані і страчені.
Тоді Ооіші придумав план: спочатку вирішено було спробувати домогтися справедливості офіційним шляхом. Склали петицію від вірних васалів Асано Наганорі на ім’я шьоґуна Токуґави Цунайоші, з уклінним проханням амністувати невинно загиблого Асано Наганорі. А доки шьоґун розбирався в цій складній справі, вірні самураї Асано Наганорі почали готувати змову проти Кіри Йошінаки.
Найважче ‒ змусити Кіру і його шпигунів повірити, що ніякої змови немає, що Ооіші, як і всі інші роніни, повністю забули свого недолугого пана. Це слід було зробити, щоб Кіра відпустив більшу частину найнятих для захисту його будинку слуг і воїнів, і взагалі втратив пильність. Роніни, які брали участь у змові, роз’їхалися по країні. Сам Ооіші переїхав у Кіото, заради безпеки переселивши дружину і дітей в Осаку (попередньо оформивши офіційне розлучення з дружиною, з якою прожив понад 20 років).
У Кіото Ооіші старанно робив вигляд, що насолоджується вільним життям. За повідомленнями шпигунів Кіри Йошінаки, Ооіші пиячив безперервно і гуляв з гейшами. Але Ооіші керував підготовкою змови, ретельно добуваючи відомості про Кіру Йошінаку, засилаючи шпигунів в його оточення і збираючи гроші на зброю для вирішальної атаки.
За борговими розписками Ооіші, що збереглися, стало зрозуміло, що гроші йому позичали настоятель буддійського храму з Ако, сім’я Асано з Хіросіми і одна з бічних гілок клану Асано.
Напередодні річниці смерті Асано Наганорі від шьоґуна прийшла офіційна відповідь: навіки відмовити у відновленні прав сім’ї Асано. Сподіватися більше не було на що, тому підготовка до помсти закипіла ще активніше.
Але і Кіра ще не втратив пильності. Він підіслав свого шпигуна до Ооіші в самісінький день річниці смерті Асано Наганорі, щоб подивитися, як найвірніший з васалів відзначить день смерті свого пана. За звичаєм, вірний васал в річницю смерті пана повинен постити і провести день у молитвах. Але Ооіші цей день провів як завжди ‒ розпиваючи саке і граючи в піжмурки з гейшами. І Кіра нарешті повірив, що помсти вже не буде, що колишні васали Асано Наганорі і думати забули про безчестя, якого зазнав їхній пан.
Досвідчений статег Ооіші готував свою помсту за всіма канонами військового мистецтва. Один з 47 ронінів одружився з дочкою майстра, що прикрашав внутрішні приміщення будинку Кіри Йошінаки, і через дружину добув найдокладніший план будівлі. На початку грудня 1702 року всю закуплену зброю завезено з Едо. 47 спільників потайки добралися до міста.
Морозної ночі 14 грудня 1702 року о 4 годині ранку дві групи ронінів напали на будинок Кіри Йошінаки з двох боків: одна група, яку очолював син Ооіші, атакувала задні ворота, а друга, яку вів особисто Ооіші Кураносуке, увірвалися через головний вхід. Барабанний бій служив сигналом для узгодження дій обох груп. Заздалегідь розставлені лучники відстрілювали тих самураїв, які намагалися вибратися з дому за допомогою.
Будинок був захоплений ронінами менш ніж за годину. Були вбиті 16 самураїв Кіри і поранені 22, в тому числі і онук церемоніймейстра. Серед нападників убитих не було, тільки кілька незначних поранень. Однак Кіру серед схоплених не виявлено! Перевірили весь будинок ‒ немає! Але ж ліжко в його спальні ще зберігало тепло… Будинок обшукали ще раз, і в комірчині для вугілля в найдальшому кутку кухні Кіра, нарешті, був знайдений і приведений до Ооіші. Його впізнали лише по шрамах на спині від меча Асано Наганорі.
У колі своїх товаришів Ооіші запропонував Кірі Йошінаці той самий меч, яким зробив собі сепуку Асано Наганорі, даючи можливість самураєві Кірі Йошінаці померти, як вмирають гідні воїни, ‒ зробивши сепуку негайно і прилюдно. Але Кіра відмовився. Тоді Ооіші Кураносуке відтяв голову Кіри Йошінаки ‒ тим самим мечем, що тримав у руках у свою останню годину його пан Асано Наганорі.
Після цього 47 ронінів, які тепер уже сплатили борг честі за свого пана, урочистим маршем пройшли від будинку Кіри до буддійського храму Сенгаку-дзі, пославши двох гінців до палацу шьоґуна із звісткою про вчинене ними правосуддя, відправивши разом з ними наймолодшого за званням і станом серед них, як свідка.
На кладовищі, обмивши відрізану голову Кіри Йошінаки в джерелі, роніни урочисто поклали її на могилу Асано Наганорі. Дух Асано Наганорі відтепер був заспокоєний.
Всі роніни добровільно здали зброю. Їх розділили на чотири групи і розселили по домівках важливих чиновників шьоґунату, де їм запропонували перебувати під домашнім арештом, поки уряд вирішує їхню долю.
Довгих два місяці Високий суд в особі самого Цунайоші Токуґави і його радників вирішував долю 47 ронінів, і весь цей час роніни на правах почесних гостей жили в будинках у чотирьох високопоставлених придворних шьоґунату, всі четверо придворних були горді честю, яка їм випала. Всі побажання почесних арештантів виконувалися беззаперечно.
Шьоґунат опинився в складному становищі. З одного боку, роніни слідували кодексу самурая, який твердив, що самурай повинен віддати життя за відновлення доброго імені свого пана. Шьоґунат отримав безліч петицій від громадян усіх станів з проханням про помилування ронінів. З іншого боку ‒ роніни порушили закон шьоґунату, що забороняє кровну помсту. В результаті ронінів все ж засудили до смерті, але не до ганебної страти як злочинців, а до почесної смерті через вчинення сепуки.
Пізно ввечері 4 лютого 1703 року 46 ронінів вчинили ритуальне самогубство і були урочисто поховані на цвинтарі Сенгаку-дзі поруч зі своїм паном Асано Наганорі. Шьоґун помилував лише одного: наймолодшого за званням і положенням роніна ‒ Терасаку Кішімона, який повернувся в Ако, прожив довге і насичене життя, написав спогади про пережите і помер своєю смертю у 71-річному віці. Похований там же, в Сенгаку-дзі, поруч зі своїми товаришами по зброї.
Могила ронінів і їхнього пана стала місцем паломництва всіх охочих долучитися до істинно самурайського духу.
Автор: Андрій Семів
За матеріалами журналу «Маловідома історія: далеке і близьке» № 6 (6), жовтень, 2016 р.
