Флейта шякухачі (尺八). Її можна почути в багатьох аніме, особливо тих, котрі так чи інакше стосуються японського фольклору. Вона прийшла до Японії з Китаю в період Нара (710—794 роки) як елемент придворної музики токуґаку. В ті часи зустрічалися два варіанти виконання: з бамбуку та нефриту чи слонової кістки. Однак флейта доволі швидко вийшла з ужитку, і в перші століття шікухачі використовували здебільшого для медитативної будійської практики суйдзен. Через зручну конструкцію флейту швидко перейняли селяни. Її робили з бамбуку, вона була тонкостінною і доволі короткою. Конструкція складалася лише з трьох колін. Популяризувати шякухачі почали блукаючі монахи комосо (薦僧), котрі блукали країною і грали по всьому краю. Комосо були самураями, і мали певні привілеї, серед котрих – публічно грати на флейті для збирання пожертв. Власне завдяки їм виникла легенда. Вони оповідали, що в Китаї за часів династії Тан був собі блукаючий чернець Пухуа (або Фуке), котрий ходив собі, дзвонив у дзвоника і закликав людей до просвітлення. Якийсь чоловік зробив флейту і почав підігрувати лзвонику Фуке. Так з’явився перший твір для шякухачі. Нині його первісну структуру цього твору відновити дуже важко, оскільки числені школи виробили свої традиції та мелодію.
Вже в XVII столітті з’явилися цілі трактати, котрі описували правила гри та головні прийоми. В XIX столітті старі конструкції витіснили нові, котрі складалися вже з семи колін бамбуку. Склалися і школи: кьорей (虚鈴), кьотаку (虚鐸) та інші. Після розпуску секти фуке, з котрою були пов’язані ченці комосо, виникли нові школи: кінко-рю, тозан-рю та мьоан-рю.
Що ж таке шякухачі? Це бамбукова флейта з семи колін. Музикант прокачує повітря з верхньої частини, направляючи його на клин утаґучі (歌口). Число отворів для пальців – 5. Всі вони можуть мати сім станів: відкритий, на чверть закритий (зверху, зліва та зправа), наполовину закритий, на три чверті та повністю. Висота звуку залежить від руху головою вверх чи донизу – таких позицій розрізняється шість. Східний рух називається мері (減る), висхідні – карі (上る).
Шякухачі використовується не тільки у народній музиці, але і японському джазі. Цим інструментом володів Джон Колтрейн, котрий він придбав під час свого туру Японією в 1966 році. Флейту можна почути в “Парку Юрського періоду”, “Бетмені” та “Масці Зорро”.
