Японія має свої цікаві традиції жахів, і це не тільки сучасні міські легенди. Вже з давніх часів створювалися різні історії жахів, зазвичай це були коротенькі розповіді з моралізаторським підтекстом. До Японії вони прийшли з Китаю разом із буддизмом. В епоху Едо, коли війни відійшли у минуле, серед самураїв з’явилися нові традиції. В найгарячішу спеку вони почали збиратися та розповідати страшні історії. Вони вважали, що дрижаки від жаху добре охолоджували їх тіла. Збиралися самураї зазвичай опівночі. Вони запалювали в середині паперового ліхтаря андона 100 свічок (або 100 ліхтарів, обгорнутих синім папером). По черзі кожний розповідав по одній страшній історії – з власного досвіду або почуту від когось – так званий кайдан. Потім оповідач гасив одну свічку. Починали з лайтових історій, на приклад, про зустрічі з каппами чи кіцуне, чим темніше робилося в кімнаті, тим моторошніші ставали історії. В момент, коли гасла остання свічка, приходило щось зловісне або траплялося надприроднє. Ну, або зліталося 100 духів. Цю гру назвали “Хяку моноґатарі кайданкай” (百物語怪談会), або “зустріч ста оповідачів історій про надприроднє”.
Головними героями історій виступають зазвичай члени самурайських та аристократичних родин, окрім того практично завжди діють буддійські ченці. Саме вони в ті часи мандрували країною і переказували почуті чи пережиті особисто різні історії, котрі люди охоче запам’ятовували. Письменники збирали ці історії та записували, таким чином вони дійшли до нас. Хяку моноґатарі кайданкай популярний і в наш час. Школярі, на приклад, люблять влаштовувати таке в порожній школі в час літніх канікул. Адже вважається, що в час, коли школа порожня, її відвідують духи.
