Мабуть, ви бачили серіал “Каґуя-сама, кохання як війна”, а в другому сезоні маєте пам’яти, як Шіроґане Міюкі тренувався танцювати танок Соран. Характерними особливостями цього танцю є барабанний ритм, вигуки “Dokkoisho! Dokkoisho! ” і “Soran! Soran!” та імітація рухів рибалок. От сьогодні ми про нього і розповімо.
В давні часи навесні на Хоккайдо збиралося велика кількість рибалок. А все через сезонні міграції риби, то ж люди могли не погано собі заробити. Вони співали різних пісень, серед котрих найулюбленішою стала “Соран Буші”, котра добре описувала весь процес промислового виловлення риби. Існувала величезна кількість варіацій тексту, дещо вигадувалося прямо під час рибалення, при чому темою не обов’язково була риба – чоловіки співали про природу, жінок, родини, батьків – взагалі про життя. Ритміку мелодії давали різкі рухи, котрими рибалки витягали тенета з води. Коли вони поверталися до своїх домівок, то приносили “Соран” разом із собою. Так пісня розійшлася цілою Японією. Коли ж влітку проходило свято згадування померлих “Обон”, рибалки співали цю пісню, згадуючи тих, кого забрало море. Виконуючи її, рибалки робили під згадані на початку допису вигуки такі самі рухи, ніби вони були в морі під час промислу. Ці рухи передавали коливання хвиль, рухи оселедцю, закидання неводу, витягування тенет, наповнених рибою тощо. Так народився танок.
Доволі довгий час він був відомий лише як ритуальний або регіональний, аж поки влада Хоккайдо не почала його популяризувати його серед туристів на різних фестивалях. В 1991 році у старшій школі Вакканаі Мінамі завдяки старанням місцевого вчителя музики виник загальновідомий ритмічний варіант Нанчу Соран (南中ソーラン), котрий базувався на версії Такіо Іто з 1988 року. Хореографію проробив танцюрист буто Юшо Касуґа, який, власне, і звів разом всі відомі рухи. Вже у 1992 році школа дістала почесну відзнаку на Національному фестивалі танцю, та за рік Головний приз від прем’єр міністра Японії. Після такого успіху танок взяли до програм своїх фестивалів багато японських шкіл.
