Японія має свої цікаві традиції жахів, і це не тільки сучасні міські легенди. Вже з давніх часів створювалися різні історії жахів, зазвичай це були коротенькі розповіді з моралізаторським підтекстом. До Японії вони прийшли з Китаю разом із буддизмом. В епоху Едо, коли війни відійшли у минуле, серед самураїв з’явилися нові традиції. В найгарячішу спеку вони почали збиратися та розповідати страшні історії. Вони вважали, що дрижаки від жаху добре охолоджували їх тіла. Збиралися самураї зазвичай опівночі. Вони запалювали в середині паперового ліхтаря андона 100 свічок (або 100 ліхтарів, обгорнутих синім папером). По черзі кожний розповідав по одній страшній історії – з власного досвіду або почуту від когось – так званий кайдан. Потім оповідач гасив одну свічку. Починали з лайтових історій, на приклад, про зустрічі з каппами чи кіцуне, чим темніше робилося в кімнаті, тим моторошніші ставали історії. В момент, коли гасла остання свічка, приходило щось зловісне або траплялося надприроднє. Ну, або зліталося 100 духів. Цю гру назвали “Хяку моноґатарі кайданкай” (百物語怪談会), або “зустріч ста оповідачів історій про надприроднє”.
![](https://arch.amanogawa.space/wp-content/uploads/2021/11/kami-possession-mizuki-shigeru.png)
Головними героями історій виступають зазвичай члени самурайських та аристократичних родин, окрім того практично завжди діють буддійські ченці. Саме вони в ті часи мандрували країною і переказували почуті чи пережиті особисто різні історії, котрі люди охоче запам’ятовували. Письменники збирали ці історії та записували, таким чином вони дійшли до нас. Хяку моноґатарі кайданкай популярний і в наш час. Школярі, на приклад, люблять влаштовувати таке в порожній школі в час літніх канікул. Адже вважається, що в час, коли школа порожня, її відвідують духи.