Хікікоморі (в перекладі з японської означає «усуватися, відходити, відриватися», «перебувати в ув\’язненні») – термін, що позначає розлад соціальної адаптації, який полягає в повному уникненні будь-яких контактів із суспільством.
Хікікоморі (в перекладі з японської означає «усуватися, відходити, відриватися», «перебувати в ув\’язненні») – термін, що позначає розлад соціальної адаптації, який полягає в повному уникненні будь-яких контактів із суспільством. Практично всі хікікоморі – підлітки та молодь. За словами психолога Сайто Тамакі, близько 1 мільйон жителів Японії – хікікоморі (20% людей віком до 30 років або 1% населення Японії). Однак Міністерство охорони здоров\’я Японії наводить більш скромну статистику – 50 тисяч чоловік.
На публіці багато з нас відчувають певні незручності (дискомфорт, страх, сором, паніку, відчуття неповноцінності, небезпеки – іноді вони проявляються у вигляді соматичних симптомів, таких як пришвидшене серцебиття, потовиділення, розлади травлення, біль і навіть непритомність). Часто ці симптоми бувають викликані різноманітними психічними розладами, від яких можна позбутися за допомогою пігулок та психотерапії. Проте хікікоморі вирішують цю проблему по-своєму – повністю перестають контактувати з людьми. Вони цілими днями безвилазно сидять вдома, роками, а іноді й десятиліттями не виходячи зі своєї кімнати. Зазвичай, хікікоморі сплять вдень, а ночами дивляться фільми, грають у комп\’ютерні ігри, годинами сидять в Інтернеті, читають або ж просто сидять, втупившись у стіну. У більшості випадків хікікоморі утримують батьки, з якими вони живуть. Однак деякі хікікоморі живуть окремо від батьків. Природно, що таке не відбувається раптово. До того як юнак надовго зачинить двері своєї кімнати і стане хікікоморі, він крок за кроком проходить шлях, що веде до соціальної ізоляції. Вирішальному моменту переходу передує доволі тривалий період перетворення у хікікоморі. Людина гірше почувається в оточенні людей, виглядає нещасною, відчуває нестерпні почуття небезпеки, неповноцінності, дедалі менше спілкується з іншими. Майбутні хікікоморі доволі часто піддаються цькуванню, приниженням, образам в школі, а також тиску з боку батьків, які занадто багато вимагають від них.
Звичайний день середньостатистичного хікікоморі має такий вигляд: засинає рано-вранці, а прокидається о другій половині дня, ближче до вечора. Він проводить час, просто сидячи в своїй кімнаті, слухаючи музику, читаючи книжки, сидячи в Інтернеті. Однак не всі хікікоморі постійно сидять у себе в кімнаті. Деякі іноді виходять з дому – зазвичай, коли на вулиці вже темно – щоб сходити в магазин за їжею. Зазвичай, хікікоморі в буквальному сенсі годують батьки, залишаючи їжу в них під дверима. Або вночі, коли всі вже сплять, хікікоморі непомітно прослизає на кухню, аби попоїсти.
Зрозуміло, що така тривала відсутність спілкування з людьми і самотність відбиваються на психіці хікікоморі. Манґа, кіно та комп\’ютерні ігри стають їх єдиною реальністю. У 2004 році Даніель Суґавара, студент голландської кіношколи, зняв фільм «Тамаґо», який розповідає про японського хлопчака Кійоші, котрий прожив на кухні понад 3 роки. Його батьки не знали, що робити, і приховували це. Вони говорили всім, що він навчається за кордоном. Кійоші спілкувався виключно зі своєю молодшою сестричкою. Крім цього, він листувався по Інтернету з тими, хто теж перестав спілкуватися зі своїми однолітками і членами сім\’ї. З ними він обмінювався думками про те, що його найбільше цікавило – комп\’ютерні ігри, гра на барабанній установці, секс, кіно, життя та смерть.
У багатьох випадках батьки ненавмисно підтримують соціальну ізоляцію своїх дітей (значна частина хікікоморі – юні дівчата та хлопці), оскільки не можуть або не хочуть усвідомити проблему, зрозуміти всю серйозність ситуації. Це спричинено також й особливим типом відносин між матір\’ю та сином, який заведений в Японії – «амае» (amae) – емоційною взаємозалежністю. Цей договір між дітьми та їх батьками отримав назву «дивний світ» (strange peace). В ньому йде мова про те, що батьки повинні ставитись якомога пасивніше до життя хікікоморі, не втручаючись у нього. Доволі часто хікікоморі зляться, звинувачуючи себе у невмінні вирішувати свої проблеми. Вони вважають себе неповноцінними і завдають собі поранення, роблять спроби суїциду, відчувають гнів, проявляють агресію (а іноді і насильство) по відношенню до батьків, особливо, якщо ті змушують їх вийти зі своєї кімнати та чим-небудь зайнятися. Проте за останні декілька років проблема прояву насильства з боку хікікоморі постала особливо гостро.
Причини появи хікікоморі в першу чергу соціальні. За декілька останніх десятиліть молоді стало значно важче відповідати вимогам сучасного суспільства. Не встигнувши сформуватися як особистість, вони не можуть відрізнити свою «соціальну роль», до якої японське суспільство висуває вельми високі вимоги, від свого «справжнього Я». Середній клас в Японії досяг досить високого рівня життя. Завдяки цьому, батьки цілком можуть утримувати своїх уже дорослих дітей. В менш забезпечених соціальних прошарках хікікоморі не трапляються, оскільки діти рано розуміють, що вони самі повинні заробляти собі на життя, і їм доводиться контактувати з людьми, навіть маючи при цьому серйозні проблеми в спілкуванні. Крім того, Японія останні десять років перебувала у стані економічного застою, який викликав нестабільність на ринку праці. З цієї причини стало складніше влаштуватися на хорошу роботу. До учнів та студентів висувають дедалі вищі вимоги – вчитися стає складніше, а шансів отримати хорошу роботу у великій міжнаціональної корпорації – дедалі менше. Молодь розуміє, що система попереднього покоління вже не працює. Вони не бачать конкретної мети в житті та стають хікікоморі.
Адаптація та компіляція: Лунсар
Коректура: Інарі
