Сьогодні ми телепортуємося в просторі та часі на острів Деджіму. Цей острів почав будувати шьоґун Іеміцу для португальських торговців, де ті могли б зберігати свій крам. Коли його запитали про форму майбутнього острова, він кинув віяло. І саме це вплинуло на форму майбутнього острова. Але в 1637 році вибухнуло повстання християн в Шімабарі. Розлючений шьоґун побачив в цьому руку європейців, котрі на той час наводнили Японію, і вирішив всіх їх вислати геть. Дозволили залишитися лише голландцям. Вони, по перше, були основними конкурентами португальців по освоєнню східних торгових шляхів, по друге, були протестантами і не займалися місіонерською діяльністю, а по третє – допомогли придушити повстання. І тому уряд дозволив Голландській Ост-Індійській компанії торгувати через Нагасакі.
Спершу голландці розвернули доволі бурхливу діяльність в районі Хірадо. Але це знову не сподобалася шьоґунам. І вони випровадили всіх торгових представників на Деджіму. Формальним приводом стали дати на будівлях – їх писали за європейським стилем від Різдва Христового. Це визнали порушенням антихристиянського наказу бакуфу. Мешкали європейці там не безкоштовно: оренда острова обходилася в 55 камме сріблом щорічно.
Деджіма виявилася доволі тісною місциною. Розміри острова: 120 на 75 метрів і висотою в 1-2 метри над рівнем моря не дозволяли зводити об’ємні склади або тримати великий персонал. І все ж коштом 25 японських компаній, зацікавлених у торгівлі з Європою, вдалося якось облаштувати побут. Деджіму обнесли великим тином із залізними шипами та максимально унеможливили не сакнційне пришвартування човнів з японської території. В середині будівничі розмістили кілька будиночків, а голандці ще примудрилися зробити міні-сад. Із островом Кюсю Деджіму сполучав місток та брама по стороні голландців. Місток охороняла японська сторожа. Постійно на Деджімі мешкало заледве два десятки людей з Європи. Вони, власне, і проводили всі торгові справи. Щоправда, побут їх не можна назвати надто легким та дешевим. Європейцям доводилося жити під пильним оком, платити за продукти та воду, котрі доставляли з Наґасакі щоденно. Самі ж голландці для відвідин міста повинні були отримати спеціальний дозвіл. Для полегшення побуту європейці завели собі невелике господарство, де вирощували курей, овечок, свиней та навіть корів, облаштували кухню. Однак жодної релігійної відправи чи проповіді не проводили – це було суворо заборонено. На Деджіму мали право навідуватися жінки легкої поведінки. Але якщо у японки народжувалася дитина від голландців, то жінці могли дозволити залишатися у батька дитини, але саме дитя вже вважалося японцем.
Команда на острові змінювалася раз на рік. Взимку голова факторії разом з підлеглими вирушали до Едо, аби особисто зустрітися із Шьоґуном. Така мандрівка тривала 2-3 місяці. Окрім того факторія щорічно надавала звіт про стан справ у Європі та світі.
Зате японських чиновників та перекладачів на Деджімі крутилася величезна кількість, котрих утримувала вся та ж Ост-Індська компанія. Керував Деджімою особливий губернатор Бугьо. Коли новий корабель заходив до порту, з нього знімали всі паруси. На борт піднімався Бугьо і особисто проводив огляд. Він шукав перш за все релігійну літературу. Після того проводилося вивантаження краму. Перш за все це був китайський шовк, потім – цукор, котрим японці надзвичайно зацікавилися. Котувалися оленячі шкури та вироби з хутра та шкіри, європейські вироби зі скла та шерсті. Поки команда відпочивала на кораблі (їм не дозволялося відвідувати інші судна), чиновники вже готували товар до експорту. Зазвичай голландці купували срібло та порцеляну. І знову Бугьо все ретельно оглядав, і лише потім кораблю повертали паруси.
У XVIII столітті ставлення трохи змінилося. З одного боку європейці могли відвідувати “веселі квартали” в районі Маруями, але на той час кількість кораблів обмежили до двох на рік, а в 1790-му і взагалі один. В 1795 році Ост-Індська компанія збанкрутувала, і керування Деджімою перейшло до держави. Найгірше чекало на голландців в часи окупації їх батьківщини Наполеоном, тоді вони втратили всілякий зв’язок зі столицею. Британський флот перешкоджав прямому постачанню провізії і краму. На допомогу приходили кораблі з нейтральних Данії та Америки. Пряма торговля відновилася лише у 1815 році.
І хоча релігійні книги були під забороною, японський уряд не перешкоджав приватній торгівлі науковими книгами та інструментами, технологічними розробками та зброєю – в цьому шьогунат був якнайбільше зацікавлений. Це навіть дало поштовх руху ранґаку, котре охоче засвоювало всі нові відкриття в області астрономії, фізики, медицини, географії, техніки та хімії. Так, через Деджіму до Японії потрапили фотографія (1856 рік), бадмінтон, більярд, пиво і навіть чудова кормова рослина конюшина. З кавою, шоколадом, капустою та помідорами японці також познайомилися через Деджіму. В музеї міста Хаґі зберігається фортепіано, привезене лікарем ЗІбольдом в 1823 році. В результаті ранґаку став однією з опор, на котрій базувалася реставрація Мейджі та відкриття Японією кордонів для іноземців.
Деджіма зникла з мап на початку XX століття, коли територію острова суттєво розширили. Всі будівлі були знесені і замінені на сучасні. Лише в 90-х роках повернулися до ідеї реставрації. Відновили протестантську семінарію, в котрій нині музей, облаштували територію.
