У час, коли країну нехай і не роздирали, але розхитували дебати, політичні суперечки й навіть вибори, у Києві поставав протилежний цьому всьому дійству, парадоксально, але своєрідний маскультний Парнас – фестиваль Wegame 5.0., присвячений абсолютно всій ґейм- та ґік-культурі, а тому й аніме зокрема. Власне, політичні біґборди були останнім, ба навіть неможливим, з того, що можна було побачити серед невеличкого парку та великої дещо старомодної будівлі, де фестиваль і проводився. І звісно, там не можна було почути політичні розмови – адже фестиваль був геть не про те.
На Віґеймі було фактично все, що могло б зацікавити середньостатистичного українського ґіка, задрота, хікана, ґеймера – називайте, як хочете, – ігрові турніри, конкурси, виставки топових комп’ютерів, ігрові автомати, лотереї, ігрові комп’ютери, ВР-пристрої, торгові столики з різноманітною фан-продукцією – чашки, футболки, комікси, журнали, ігри, значки. Єдине, чого не вистачало, – це україномовної друкованої продукції. Власне комікси були, і перекладні закордонні, і свої, від вітчизняних авторів. Але перекладу коміксів у нас ведеться не те, щоб дуже зле, тому тут ситуація зрозуміла. А от на манґу було годі й сподіватися – та й загалом її майже не було. Це мінус для нас як анімешників, але закономірний мінус.
Коли посередній типовий задрот успішно програв у лотереї, протринькав гроші на ще одну чашку та значок з Рем, надивився на ігрові турніри, не встиг пролізти до топового ігрового автомата і зробив паршиве й розпливчасте фото з кавайною косплеєркою, яка одразу ж кудись втекла й так і не дала другого шансу (а вони там дуже швидко пересуваються, повірте), то в нього б з’явилася чудова нагода хоча б наїстися й заїсти це все горе – у будівлі Віґейму був дуже чудовий куточок для їдальні з гарними стравами за відповідну ціну та достатньою кількістю місць, яких би на всіх вистачило. Що й логічно, адже незмінний атрибут шаблонного ґіка – велика кількість їжі під боком.
І нарешті косплеєри. Косплеєри – це те, чого на фестивалі було багато. Достатньо багато, щоб можна було поблукати парком біля головної будівлі й таки натрапити на когось нового й цікавого. Косплеєри були різного ґатунку й стану – від крутого надскладного костюму робота зі складними механізмами для руху деталей до посереднього костюмчика, через який годі було зрозуміти – косплеєр перед тобою чи просто якийсь дивакуватий оригінал – але ґіку можна таким бути. І звісно ж, косплеєри були з різних сфер поп-культури – ігор, фільмів і, звісно ж, аніме. Навіть важко перелічити, якого типу було більше, хоч фестиваль спирався на ігрову культури, але в косплеї ігри не домінували.
Отже, що нам, анімешниками, робити на таких заходах? В першу чергу, це косплей. Якщо косплей на вулиці, то він безкоштовний – за вхід ви платите лише в будівлі, а Рей та Рем тусять у парку, і це великий плюс для бідного студента. Косплеєри були такі феєричні, що на Віґейм сповзлися навіть місцеві безхатьки, нехай пробачать вони таке негарне дієслово про себе, і просто голову чухали, коли дивилися на чиюсь потенційну вайфу з гігантським молотом. Косплей дуже гарний, і з ним можна робити халявні фото на пам’ять – це купа приємних емоцій. Другий плюс вимагає фінансових ресурсів – якщо анімешник не злидар, то він може зайти в будівлю, а там, окрім всього іншого, знайти кілька продавців з крамом на аніме-тематику, серед якого точно знайдеться щось цікаве. Ну й третій плюс – це весело. Чи геймер перед тобою, чи фанат Гри Престолів, чи анімешник – ти знаєш, що тут люди так чи інакше, але свої, і вони не соромляться себе. Там можна знайти однодумців.
До слова, захід проходив у місцині, яка досить близько до лінії метро, але досить далеко від очей маґлів, та ще й у парку, тому її підібрано вдало. Єдиний мінус – у парку було замало лавочок, тому більшість косплеєрів сідали просто на траву серед парку, і не знати, чого було більше шкода – потоптаної травички чи особливої сукні Віолетти. А все інше було на висоті. Рекомендую завітати туди й наступного року, якщо все буде на висоті знову, – точно не пожалкуєте!
Автор: Серафікус
