Вампіри, вампіренятка… Як же багато історій про них існує. Звісно ж, пиття крові, це крута тема для побудов різних сюжетів. В загальному існує два види вампірів: нищі і вищі. Як ви здогадалися, перші це істинні чудовиська, у яких частенько й розуму немає. Другий вид, мабуть більш популярний, це майже те саме що люди, тільки дуже швидкі, живучі, наділені якимись силами і для яких нормально пити чиюсь кров. Кожний тайтл який береться використовувати вампірів, якщо не показує, то принаймні намагається показати їх якось по-новому, зі своїми правилами.
От наприклад досить популярному аніме Останній серафим, це така собі інша раса, яка після певної катастрофи стала панувати у світі і вважає людей за худобу. Це ціле суспільство зі своїми аристократами та древніми родами, яке слідує за своїми праотцями. Та в цьому тайтлі війна вампірів та людей — це більше як тло, згодом мене як глядача інтригували геть інші речі.
Все починається з того, що частково наступив кінець світу, частина людства вимерла від вірусу. (Цікаво, хто ж у всьому винен, еге ж?) Вірус не діяв на дітей молодше 13 років, тому наші головні герої вижили та отримали таку долю: жити під наглядом вампірів та за потреби подавати свіжу порцію крові. Перша серія оповідає нам про цей період в житті Юічіро (якого близькі називають просто Ю) та Міки. Вони виросли разом як брати у дитячому будинку Хакуя і всіх інших дітей звідси теж вважають своєю сім’єю. Та на жаль їхня сім’я живе в ненадто щасливих умовах, тому Ю та Міка думають про втечу. Їхні погляди трохи відрізняються, але все ж вони разом продумують та починають втілення непоганого на їхню думку план. Наївні діти. Зрештою, можна здогадатися, що закінчується все не вельми добре.
Після зав’язки Ю трохи нагадує Ерена, який так само як і Єґер постійно говорить про те, що винищить усіх вампірів. Він знаходить місце, де може наблизитися до своєї мети, вступає до Розвідки, ой, тобто Демонічної армії Японії, згодом входить до складу загону Леві, ой, тобто Ґурена Ічіносе. Так, так маю на увазі те, що спочатку історія здаватиметься дуже схожою на багато інших. І мотиви ті ж: війна проти сильнішого ворога, відчайдушне намагання захистити серед усього цього тих, хто тобі дорогий, друзі і побратими по зброї, які стають сім’єю, боротьба проти бажання помсти та згубної захланності силою. Та все ж, якими б теми не здавались знайомими, вони досить симпатично показані у рамках цієї історії.
У першому сезоні герої-школярі ще морально ростуть та набираються сил та розуму, тому події набирають обертів дуже повільно. Дещо навіть нагадує шкільну буденність. От у другому сезоні вже прийшло те саме відчуття “не засну/ не вимкну комп’ютер/ не вилізу з аніме-світу доки не дізнаюся чим усе закінчилося. Але що вважаю найкрутішим в Останньому серафимі, це гарне тло-світ для розвитку різноманітних сюжетів та використання дуже цікавих апокаліптичних мотивів про ангелів та їхні сурми. Принаймні раніше такого ніде не бачила. Також доволі цікаво дивитися все що пов’язано із Демонічною армією Японії — ранги, інтриги, покора і непокора наказам, відданість та зрада соратників, зброя із реальними демонами, яку вони використовують, планування операцій, перегрупування та атаки, і врешті-решт їхня може і не завжди практична, але дуже стильна форма.
Якщо мені сподобалися персонажі, то вже 50 може й більше відсотків, що аніме теж сподобається. А тут вони варті й 70-ти відсотків, хоч і нагадують типовий набір: головний герой, який когось хоче винищити, когось захистити; дівчина яка круто б’ється і згодом закохується в головного героя; не дуже сильний фізично, але відважний та добродушний друг; пафосний, прямолінійний та гордовитий командир, який все ж дбає про вищі блага ; хлопець який відкрито свариться на зневажає головного героя, але потім вони стають друзями… Та навіть серед цього типового набору, герої мають такі риси, яких немає ніде інше (наприклад, нащадок привілейованого роду, яка хоч і має всі можливості, не хоче підніматися по ранговій драбинці, чи (навіть не знаю як це правильно назвати) певне, роздвоєння особистості… Також доволі цікавими є такі герої як Хіраґі Курето, Хіраґі Шінья, Крул Цепеш чи Ферід Баторі. Навіть шкода, що їх показували не не так багато як хотілося.
Загалом Останній серафим вміє зацікавити персонажами та зацікавити похмурою атмосферою. Тільки основною проблемою аніме є те, що влізаючи у тему різних інтириг стає трохи не зрозуміло хто і що проти кого зробив. Адже більше увага концентрувалася на групі головних героїв, їхньому дорослішанню та зв’язках. Бракувало сцен та ліній із тими, хто потім відіграв дуже важливу роль. На жаль це через це історія не є дуже цілісною. Не знаю як у манзі, але я вже давно думаю над тим щоб почитати та довідатися більше деталей. Фінал другого сезону доволі вражаючий і відкритий, тому чи буде продовження, чи просто читайте манґу – це лише питання часу
