Є такі серіали, котрі приємно дивитися на відпочинку. Ви їдете собі автобусом дорогою, довгою та, можливо нудною, але вам не сумно, оскільки разом з вами їдуть герої аніме. І замість того, аби слідкувати за тим, як за вікном тягнуться сірі поля, котрі сумують за снігом, ти слідкуєш за бурхливим життям в торговому кварталі Усагіямі (або Кролячій Горі), де живе собі Тамако Кіташіракава. Родина Кіташіракава робить мочі, або українською рисів’яники – солодощі на основі рису: дідусь, тато, да дві сестрички – Тамако і Анко. Мама дівчат померла кілька років тому. Тамако ходить до першого класу старшої школи, займається в секції твірлінгу. Загалом життєрадісна звичайна дівчина, котра дуже любить свій район, свій торговий квартал.
І в якийсь момент до кварталу прибуває дивний птах на ім’я Деру. Так сталося, що він оселився у родині Тамако. І зі звичайного папуги він перетворився на величезний розгодований колобок. Але ніколи не забував про свою місію – знайти дружину для далекого заморського принца. Також Деру може бути прийомником відео-повідомлень від свого принца. А поки наречена не знайшлася, Деру тусить кварталом і спілкується та знайомиться з його мешканцями та працівниками і їсть, як не в себе. В результаті чого він навіть злетіти не може.
Квартал Усагіяма надзвичайно дружний. Тут є магазин квітів, тут є магазин платівок, в которому Куніо Яобі не тільки почастує вас кавою, але і поставить музику під настрій, баня «Усанабі», голова котрої Тьоджі Юмото збирає у себе раду сусідів. Для малечі працює магазинчик іграшок. Якщо ви зголодніли, до ваших послуг м’ясна крамничка «Just meat», рибна «Сашімі», крамниця тофу «Шімід Зуя», а також ресторанчик «Удон Міяко». І цілих дві майстері мочі. Квартал показано надзвичайно дружним, в них немає сильних протиріч. Люди разом вирішують: як прикрасити свої крамниці та те чи інше свято, як влаштувати фестиваль, як допомогти комусь із своїх. Підозрюю, що така добірка людей складалася десятиліттями, і всі, хто не вписувався в дружну компанію, рано чи пізно полишали «Кролячу гірку».
Другою майстернею володіє родина Оджі. Батько Тамакі Мамедай старшенно не любить Гохея Оджі, з котрим вони весь час чубляться. Однак між дітьми: Мотізо та Тамакі є певна приязнь. Вони перемовляються через спеціальний трубочний телефон, перекинутий через вуличку. Але все якось не наважується хлопчина проявити свої почуття, котрі виходять за рамки просто доброзичливих сусідів. Безумовно, йому не дуже подобається Деру та й думка про те, що Тамако може полишити їх квартал, дуже засмучує хлопця.
Що ж, за життям Тамако та її пригодами досить цікаво спостерігати. В сюжеті немає чогось гостренького, чогось такого, що змушує ковтати серію за серією. Ви просто насолоджуєтеся тим, що відбувається в кварталі, хоч дитячі проблеми Тамако та її подруг можуть видатися дещо наївними, нудними та не цікавими людям старшого віку. Та й про які заручини може бути мова, коли героям заледве 15 років. То ж якщо не підходити до серіалу надто суворо, надто прискіпливо, то ви отримаєте задоволення від того, як майстерно творці передали життя у маленькому кварталі, де з року в рік життя відбуваються ті самі події, а зміни відбуваються лише тоді, коли хтось з дітей виростає та полишає рідний квартал. Можливо, життя кварталу показано дещо ідеалізовано, а конфлікти якщо і відбуваються, то лише комічні.
Одного разу перед Тамако стає вибір: чи залишатися у кварталі, чи полишити його заради іншого життя. Безумовно, в свої 15 років вона не готова до цього. Все ж дівчинка надто прив’язана до свого життя, її дорослішання ще не завершене, а отже переїзд стане дискомфортним і не принесе Тамако щастя. Можливо, прийде час вчитися в університеті, і тоді молода Тамако більш легше втягнеться в доросле життя. Можливо, вона навіть вийде заміж за ґайджина (тобто іноземця), і взагалі виїде з Японії. А навіть якщо і ні, то існує навчання за обміном, існують відрядження. Це частина дорослого життя, і в 15 років не кожна дитина до цього готова.
Я навмисне не вказав подруг Тамакі у переліку персонажів – залишаю це на розсуд глядачів. Загалом вони цілком цікаві як персонажі, але як на мене це просто звичайні подруги, які є в кожному серіалі. Хтось з них любить створювати містичні розіграші, хтось дуже тихий і не має друзів – і подруги тут приходять на допомогу. Все, як в інших анімах. Але коли треба, вони завжди прийдуть на допомогу. І навіть приймуть до свого кола новеньку з далеких країв.
Що ж, насамкінець, скажу, що в серіалі є гарний музичний ряд. Більшість людей думає, що музика до серіалу – це лише опенінг та ендинг, і зовсім не звертає увагу на те, що протягом 12 серій можуть звучати ще кілька композицій. І саме тут моє вухо виловило досить милу композицію, котра звучить в одній з останніх серій «Girl next door». За це серіалу досить гарний плюс. Графіка на цілком доброму рівні, але я не знаю зараз такого серіалу (хіба що з ряду «кодомо» чи якоїсь психоделіки), котрий був би намальований погано. Бажаю вам приємного перегляду і пам’ятайте, що до кварталу варто повернутися, аби переглянути «Історію кохання Тамако».
