Історичні аніме – не такі вже часті гості в японській анімаційній індустрії. Більшість з них стосується, безумовно, власної історії, що цілком природно. Історія ж інших країн не дуже цікавила японських режисерів, на відміну від культури та побуту – тут японці проявляли і проявляють надзвичайне зацікавлення, особливо до вікторіанської епохи та епохи Георга V та частково Німеччини. А як щодо Франції? В 70-80х роках було кілька спроб адаптуватися до атмосфери цієї країни, серед них дві екранізації “Трьох Мушкетерів”, а також легендарна і нині забута “Троянда Версалю”. Ну, це окрім різних дитячих аніме-серіалів, котрі я тут до уваги не беру. Серед більш пізніших аніме можна і варто згадати “Шевальє д’Еон”.
Дія в “Шевальє д’Еон” відбувається в період приблизно між 1762 та 1768 роками. В 24 серіях переплелися події двірцевого перевороту в Росії, події у Великій Британії, пов’язані із дипломатичними скандалами, та обставини останніх років правління Людовіка XV. Загалом, це не був гарний для Франції король. Він надто рано посів трон – у ранньому п’ятирічному віці. Власне, Людовік і не мався б його посідати, якби не помер дід, син Людовіка XIV, батько та старший брат. Тому вихованням малого займався кардинал де Флері та брат діда, Філіп ІІ герцог Орлеанський. Загалом, Людовік мало цікавився і займався політикою, віддаючи перевагу жінкам та розвагам. Країною правили спершу кардинал де Флері, котрий боявся таких необхідних реформ, потім маркіза де Помпадур, потім коханка короля Дюбаррі. В той час, як жінки визначали політику країни, народ ненавидів короля. Він загнав країну у важке становище, що фактично створило передумови для революції. Попри це Франція мала парламент, котрий король бажав підім’яти, а епоха стала відома як Епоха Просвітництва. В країні ширилися різні містичні течії, при чому як низами, так і верхами, процвітали масонські ложі.
І от в цих умовах живе собі на службі у короля такий собі д’Еон де Бомон. Служить в таємній організації “Секрет короля”, підпорядкованій монархові особисто, і призначеній для виконання особливих завдань. Загалом д’Еон – людина честі і принципів, але дещо наївний щодо інших людей, чим вороги користуються легко і невимушено. І якби не товариші, пропав би д’Еон ще в перших епізодах. В один не дуже гарний для себе день він дізнається, що його сестру, Лію де Бомон, знайшли мертвою.
Життя Лії було для брата таємницею. Він лише знав, що вона виконувала якісь таємничі доручення короля, між іншими і за кордоном. Сама вона ніколи не відкривала братові своїх, і тим більше королівських таємниць. Але після смерті її душа не змогла знайти спокою, і це стало основою всього сюжету.
Так починається пригода, повна небезпек, містики та помсти. Повна амбіцій великих політичних гравців та ідеалістів, котрі мріють змінити світ. Ідеалістів, породжених епохою Просвітництва, і авантюристів, котрі завдяки цій же епосі відчули свою вседозволеність. Пригода, що була передчуттям великих історичних зсувів і заходу великої епохи абсолютизму.
Серіал надзвичайно сподобається тим, хто в дитинстві зачитувався французькою класичною пригодницькою літературою, або відкрив її в більш дорослому віці. Він може сподобатися тим, хто мріє про лицарську честь та стосунки, про вірних дам минулого, котрі чекали свого лицаря. Серіал цілком добре передає атмосферу книжок Дюма, Моріса Дрюона та ряду інших авторів. Інша справа, що назвати його історичним дуже важко. Так, в ньому діють люди, чия історична достовірність не викликає сумнівів (хіба що ви прихильник теорій змов та альтернативної історії). Людовік XV, його дружина Марія Лещинська, мадам де Помпадур, граф де Сен-Жермен, Каліостро, Робесп’єр, Георг II (чи Георг ІІІ) та ряд інших людей – це цілком реальні особистості. Навіть сам головний герой, котрий справді виступав то в подобі чоловіка, то в подобі жінки (і в тій подобі закінчив життя). Разом з тим – так само, як і в більшості історичних романів – в сюжеті присутні вигадані персонажі. Це Дюран, вчитель Лії та д’Еона та багато інших персонажів другого та третього плану.
Безумовно, більшість історичних подій перекручені на користь містичної лінії сюжету. Герцог Орлеанський в серіалі – це той самий Філіп ІІ Орлеанський, котрий насправді помер ще в 1723 році. На момент подій жив його онук, Луї-Філіп І, котрий вже точно не мав особливих шансів на престол і не влаштовував переворотів. Переворот в Росії, влаштований Катериною проти законного царя Петра ІІІ, відбувся не в тих же днях, коли померла Єлизавета, і тим більш не фактично біля її труни. Більше того, я не пам’ятаю, аби там була хоч якась подоба парламенту, як це показана в серіалі. Зазвичай російські царі правили одноосібно, а перша Дума була скликана через 140 з гаком років після подій. Я не дуже обізнаний з тонкощами дипломатичних відносин між Францією та Великобританією, але в 1763 році закінчилася Семирічна війна, в котрій Франція, що стала на бік Австрії, програла, при чому втратила більшість колоній. Війна серіалі показана дуже зібгано. Більше того, зміна королів в Британії відбулася у 1760 році: Георг ІІ помер у 77 років, а на трон сів його онук, Георг ІІІ. І, насамкінець, внутрішні відносини у королівській родині, котрі важко назвати реалістичними. Між смертями маркізи де Помпадур та королеви Марії Лещинської – 4 роки. Сен-Жермен же був скоріш авантюристом, більш схожим на серіального Каліостро, аніж на сірого кардинала Паризького двору.
Сен-Жермен
Зате чудово передана загальна “містична істерія”, котра охопила верхи аристократів. Захоплення окультизмом та магією було досить велике, хоча в Європі ще досі палили відьом (останній подібний акт відбувся в 1811 році в Рьосселі, і вважався скоріш поступкою темним масам і зняттям суспільного напруження, а от справжній вирок – 1782 року в Швейцарії). Втім, що дозволялося аристократам та наближеним до них шарлатанам, не дозволялося простим людям. Вся містична складова побудована на книзі Псалмів, зачарованої певним чином, що вона надавала сили людям, котрі користувалися нею. Таємні товариства процвітали по всій Європі – ми бачимо зустрічі подібного товариства в Лондоні, ми бачимо пригоди графа Каліостро та її помічниці. Насамкінець, Лія де Бомон, теж не з простого тіста ліплена. Я вважаю, що містичний додаток до серіалу – це дуже вдала знахідка, котра суттєво оживила загалом не дуже успішне і гарне для Франції історичне тло.
Також я зрозумів, чому серіал так і не потрапив на стіл до українських перекладачів. Протягом кількох серій дія відбувається в Росії, при чому автори явно симпатизують Єкатерині та тим обставинам, котрі привели її до влади. Це та сама Катерина, про котру Шевченко писав: “А вторая доканала вдову сиротину”. Я не знаю серед наших даберів такого, котрий б вклала до своїх вуст слова: “Слава России”. Хоча, якщо викинути саме цю частину, серіал надзвичайно цікавий і може стати поштовхом до вивчення реальної історії Франції і взагалі Європи XVIII столітті.
От що цікаве в серіалі – це чудові краєвиди міст. Мандруючи Парижем, Лондоном, Кельном та Петербургом ви бачите, як старанно художники зображували кожну сцену – чи це стосується загальних міських пейзажів, чи окремих будівель чи багатих палацових інтер’єрів. Єдине, що мені здалося дивним – наявність Ісаакієвського (чи Казанського) собору в Петербурзі, котрі будували набагато пізніше від описаних подій. А от собор в Кельні показаний правильно – в ході будівництва. Він справді був завершений лише 1880 році.
Так само чудово переданий одяг та деталі побуту. Серіал – це рай для реконструкторів чи любителів різних сучасних стилізацій під старовину. Погляньте на ці старанно пророблені мережива, деталі суконь, на посуд, зброю, персні – в художньому плані як на свій час все бездоганно.
Безумовно, в мене є ще питання до сюжету. По перше, Воронцов. В серіалі він показаний в якості купця, дипломата, шпигуна та інтригана, котрий займається різними таємними та містичними справами. Цікаво, що йому відповідають дві історичні особи. Перша – це канцлер Михайло Іларіонович Воронцов, котрий помер 1767 року. Він справді був наближеним до Єлизавети, от тільки ніколи не займався такою підозрілою діяльністю у Європі. Другий – Олександр Романович Воронцов, котрий якраз в роки дії серіалу виконував ряд дипломатичних місій у Європі. Можливо, це збірний образ, котрий не має певного історичного прототипу. І мені б дуже не хотілося думати, що японці просто взяли навмання перше ліпше дворянське прізвище і приліпили до свого героя.
Друга справа теж пов’язана із цим Воронцовим, вірніше із шляхом його виїзду із Парижу. Він помандрував до Дувра, звідки відплив до Петербургу через… Кельн! Безумовно, японці можуть досить вільно трактувати європейські звичаї і не вникати в тонкощі, але ж не настільки, аби нехтувати географією!
Ну, і насамкінець, хочеться відмітити ще один художній прийом, котрий мені дуже сподобався. В кінці серіалу під час ендингу та титрів показані історичні і вигадані персонажі. У перших наведені дати життя. Це… круто!
Загалом в серіалі є багато цікавинок, котрі зацікавлять як любителів моди, Франції, так і істориків. В ньому можна копирсатися досить довго, і навіть будувати цілі теорії – навіть в рамках однієї невеликої рецензії доводилося перерити купу історичного матеріалу та прочитати не мало життєписів визначних людей. Я навіть не дуже був прискіпливий до історичної точності серіалу, адже його варто сприймати як певний ключ, приманку, котра змусить глядача почати читати історичні довідки і праці, або взяти з полички книжку про трьох мушкетерів (тим більш, що в серіалі є відсилка до безсмертного твору Дюма).
