Людство з давніх часів запечатує свої знання. Спершу це були наскельні написи, потім висічений на каменю клинопис, потім записи на папірусі, потім… потім народилися книги. Великі, у міцній шкіряній обкладинці. Спершу їх переписували спеціальні писарі, потім Гутенберг додумався нанести фарбу на вирізьблені літери і робити тиснення на папір. Так книги прийшли до монастирів та вчених. Епоха просвітництва почала популяризувати книги серед знаті. Створювалися бібліотеки, в котрих часом можна знайти надзвичайно рідкісні та цінні екземпляри. З того часу пройшли віки, допоки книги з розкоші перетворилися на повсякденний атрибут життя. Вони вже не обов’язково несуть знання, і тим більше – користь. Більше того, в наш час вони втратили свої паперові тіла і перейшли у цифрову стадію існування. Були й такі книги, котрі приховували від інших якісь таємні знання. Мені один знайомий оповідав історію про те, як бачив чи то у своєї бабусі, чи то у її родички таку книгу, написану дивною мовою. Можливо, і справді існували такі книги, є ж відомий Рукопис Войніча, до котрого вчені досі не можуть підібрати ключ?
А от творці «Містичної бібліотеки Данталіан» в цьому не сумніваються. Більше того, вони стверджують, що насправді існують містичні книги, котрі не приносять зазвичай людям нічого гарного. Якщо не вміти правильно послуговуватися. Такі книги являють собою велику цінність, і є ті, хто хоче використати їх в своїх цілях, є ті, хто хоче їх зібрати у бібліотеці і є ті, хто хоче їх знищити, бо вважає, що таким книгам не місце.
Для нас найцікавішою буде друга група. Її знайомство починається з того, що після смерті дідуся молодий Г’ю Ентоні Дісвард повертається у свій маєток. Він застає будинок в пилюці, і лише деякі сліди свідчать про те, що в будинку хтось хазяйнує. І яке з було здивування, коли в підвалі молодик знайшов дівчинку.
Даліан – хранителька бібліотеки, повної містичних книг. Вона справжній книжновий черв’як, котрій не притаманні манери, пропри те, що дівчинка зовні є класичною готичною лолітою. Внутрішньо це цундере, котра так і не змінюється до кінця серіалу. Вона груба і прямолінійна навіть зі своїм опікуном. Але через грубість в ній все ж проступає прив’язаність.
Головні герої загалом вже сформовані особистості. Лейтенант Дісвард пройшов поля Першої Світової Війни, виконуючи повітряні місії (любителям літачків дивитися 11 серію обов’язково). В дівчинці Даліан ми теж не бачимо особливих змін. Можливо, це і на добре, адже аніме перенасичено персонажами, котрі долають внутрішні кризи, борються зі своїми комплексами, зростають на собою. Інша справа – наша парочка. Загалом їх призначення – боротися з власниками книг, по ходу справи загрібаючи до себе бібліотеки переможених (і таке траплялося). А ще це значить, що ви не побачите типової комедійної промальовки і прийомів, що робить аніме дорослішим.
Найцікавіше, що пар, як я вже згадав, три. Одна з них з’являється у шостій і останній серії, друга – у одинадцятій і також останній. Їх поява, досить раптова і різка. У мене викликало досить дивне враження, що серіалу варто було б розвиватися більш плавніше, додаткові персонажі мали б з’являтися більш частіше і більш логічніше. Можливо, ця ахілесова п’ята пішла з манги, можливо, сценарист просто вирізав логічні зв’язки. Але в результаті ми отримали 11 незалежних одна від одної історій і тільки остання серія звела всіх до купки, при чому раніше не було жодного натяку на якийсь розвиток сюжету. Особливо це дивно вигляділо у тому ж шостому епізоді.
Втім, ці 13 історій (додамо OVA) цілком гарні, хоч приблизно однотипні за розвитком сюжету. Герої не дратують, навпаки, вони досить чудові, антагоністи не змушують кривитися. Серіал має сподобатися любителям містики з налітом романтики і ванільності, любителям стилю готична лоліта має надзвичайно сподобатися вбрання Даліан. Знайдуть тут своє і любителі шарнірних ляльок (цікаво, що ці дві культури, загалом незалежні, цілком чудово сплелися навіть на сторінках української вікіпедії).
З іншого боку романтична частина, досить шаблонна як для подібних історій, коли герой закоханий у дівчину своїх чи то фантазій, чи то з іншого світу, котру відвідував в дитинстві і альтер-его котрої є Даліан. Це трохи нагадало мені «Серця Пандори», котре проходить в дуже подібній атмосфері. Любовній лінії автори могли б приділити трохи більше уваги, додавши до сентиментальної історії відвідин іншого світу розвиток стосунків з Даліан. Але це, можливо, пішло туди ж, куди пішла поява інших пар. Друге аніме, з котрим у мене виникла стійка асоціація – це «Гошік». Що правда, тут схожі лише часові обставини та вбрання головної героїні.
Щодо художніх прийомів, то варто виділити ендінг, котрий здавалося б, не так вже близько до сюжету. Він знятий з живою героїнею, котра грає чи то чарівницю, чи то зомбі, чи то щось таке ж. Я б не сказав, що так вже не сподобалося, навпаки, досить оригінально. Таке побачиш не в кожній анімі, на моїй пам’яті цим могла похвалитися лише «Сунична паніка».
Загалом, «Містична бібліотека Данталіан» варта уваги хоча б для того, аби насолодитися перекладом, а також чудово заспіваними акторкою дубляужу опенінгом та ендингом. Українською воно звучить блискуче! Графічно там немає чогось такого особливого, але повітряні бої дійсно гарні. Ну і досить закинутих палаців, замків, бібліотек тощо. Шкода, що серіал так і не отримав продовження, хоча натяків там було досить. Книгофілам-анімешникам рекомендую. Прихильницям стилю “готична лоліта” – також!
Тільки потім не робіть собі містичні книги. Мало що може трапитися 😉
