Для України епоха аніме розпочалася з приходом Принцеси Сереніті, першої вайфу олдфагів, образу перших і числених подальних косплеїв. Та що там казати, хоч я сам не вважаю Sailor Moon своїм першим аніме, саме з цього серіалу почалася історія мого захоплення японською анімацією. За роки, котрі пройшли з часів трансляції цієї франшизи у нас в, здається 1999 році і до наших днів випущено багато анім, гарних, чудових і так собі. Вони стали досить широко відомі в середовищі українського фандому, і мало хто задумувався, що аніме було і до Сейлор Мун. Безумовно, я не буду згадувати про безсмертні роботи Хаяо Міядзакі, чи «Акіру» Кацухіро Отомо, мова піде про серіали. Колись, на початку свого захоплення я пробував вчитися малювати. Оскільки інтернету в мене не було, то доводилося видруковувати з якихось дисків з артами аніме-картинки, серед котрих були арти з одного серіалу. Він називався KOR (це чудо, що один з малюнків підписали). Довгі роки я не міг/хотів братися за перегляд, хоча дизайн головних героїнь мені подобався. І ось настав той день, коли я відкрив першу серію легендарного і призабутого Kimagure Orange Road („Примхи помаранчевої вулиці“).
Уявіть собі хлопця на ім’я Касуга Кьоске. На момент початку серіалу йому 15 років. Разом з родиною хлопчина переїжджає до іншого міста. І в перший же день Касуга, рахуючи сходинки під час підйому на гірку, ловить жіночого капелюха, котрий зірвало вітром у однієї чарівної особи. Не рішучий і загалом сором’язливий характер, девізом котрого є «Почекайте…» («ちょっと、まって») надає хлопчині, як це не дивно, навіть певної привабливості. Але часом він проявляє нудний педантизм і правильність, що стримує ті чи інші стосунки. Вже з першої серії хлопчина потрапляє у вир пристрастей, котрий бушує навколо двох чарівних осіб.
Згаданий капелюшок належить до Аюкави Мадоки. Взагалі, звикніть, що слово «Аюкава…» Касуга-кун буде вимовляти з різними інтонаціями по 100 разів на серію, тому навіть такий забудько імен, як я, чудово запам’ятає прізвище Мадоки . Цей персонаж – не простий. Дівчина, ровесниця і однокласниця Касуги та його шкільних приятелів, морально здається доросліша років на п’ять. В неї вже є робота у кав’ярні, вона вміє грати на саксофоні, має старшу сестру та батьків-музикантів. Має якісь взаємовідносини з місцевими бандами (часом дуже болісними для останніх), і навіть здається, що вона веде досить бурхливе особисте життя. Минуле Аюкави нам висвітлюють лише натяками, так, аби ми могли тільки уявити, наскільки воно було насиченим. Взагалі, здається, що весь серіал Мадока хоче дистанціонуватися від нього, бути більш пристойною і зразковою, ніж вона є насправді, в якомусь сенсі цнотливіше. Це не дуже виходить, оскільки багато її справ виглядають досить двозначно, або видаються такими Касузі-куну. Втім, щодо почуттів, Мадока може успішно конкурувати з Касугою-куном, оскільки вона не менш часто червоніє, коли справа наближається до чогось ближчого, ніж дружба.
У Аюкави є найкраща подруга, з котрою вони знайомі з дитинства. Це Хікару Хіяма. Здається, вона найбільше відповідає апельсиновій назві серіалу. Повна позитивізму та оптимізму жовтава білявка, відкрита та відверта – щось в ній є дитинного, що цілком відповідає дійсності, адже вона на два роки молодша за Мадоку. Загалом до чоловічої статі Хікару дуже прохолодна, навіть корислива, нещадно експлуатуючи друга дитинства Юсаку, а також ігноруючи інших хлопців. Втім, є один виняток З перших же хвилин Хікару закохується в Касугу. Вона називає його «далін» (від англійського darling), і всіляко намагається бути поряд.
Як ви вже могли зрозуміти, Kimagure Orange Road – це серіал про любовний трикутник, в котрому є один хлопець і дві дівчини, між котрими той хлопець має вибрати. І серіал міг стати простою побутовою замальовкою Японії з кінця 80-х років, якби не одне але. Вся родина Касуг володіє надзвичайними здібностями. Вони можуть проявлятися досить по-різному – від телепортації до переміщень у часі або переміщень об’єктів. Сили кожного з Касуг, безумовно, не безмежні, і вони вичерпуються, при чому в деяких ситуаціях досить швидко. Або обмежуються чи «не працюють» через певні зовнішні чи внутрішні чинники.
Близнючки Курумі та Манамі
З огляду на оці суперздібності, складається враження, що серіал намагається експлуатувати всі можливі фантастичні теми, актуальні у 80-х роках, хіба що зоряні війни та мандри у космосі були обійдені стороною. Ну і дивні прибульці не нападали на Землю. Кожна серія – це окремий міні-сюжет, котрий пов’язаний із попередніми лише деякими посиланнями і тим, що вписується в загальну хронологію року. І навіть OVA (цілих 8 штук) не відстають в цьому плані – тут вам і зомбі, і викрадення мафією і багато чого іншого.
Протягом цього умовного сюжетного роки ми побачимо в серіалі і квіт сакур, і мандрівку до моря, і багато інших сюжетних мотивів, добре знайомих нам зі слайсів. Тільки більшість ситуацій приправлено магією та незручними ситуаціями, в котрі постійно вляпується наш герой. Він і радий би провести час із Аюкавою, але раптом, мов Марко з конопель, вискакує Хікару-чян, котра волає на всю вулицю/ліс/гори своє «далін!». І все, Касуга губиться. Його несміливість, страх зробити вибір породжує всю подальшу пригоду. До цього долучається вже згаданий Юсаку – друг дитинства Хікару, добрий боєць, котрий впадає у ревнощі/фруструє/кидається на Касугу з кулаками. Приблизно так побудована майже кожна серія. Додайте до загального сюжетного котла двох сестер Касуги-куна та їх залицяльників – однокласників. Додайте різні авантюри, котрі переслідують надто принципову Аюкаву, додайте малого кузена. Не забудьте про батька-фотографа. І дві вишеньки на торті. Перша, це Умао та Ушіко – пара, котра з’являється у кожній серії лише на хвильку, і вони просто не можуть жити одне без одного. А друга – це кіт родини Касуг на ім’я Джинґоро, з котрим пов’язана інша частина ґеґів серіалу.
Ушіко та Умао
Як видно, серіал – це не просто любовний трикутник. Він має кілька побічних ліній, загалом комедійних, котрі слугують лише прикрасою, або штовхають сюжет, і не мають особливого розвитку в перспективі. При цьому серіал розтягнуто на 48 серій, а фінал вийшов надто зібганим, надто рвучким, і потрібно було дозняти цілих два продовження, аби кінцево розставити всі крапки над і. Хоча вже в 30-х серіях відчувалося, що сценаристи починають заходити на друге коло. В деяких серіях бралася ідея з більш ранніх, і обігрувалася під іншим кутом.
Типова сцена серіалу
Але давайте поговоримо відкрито. Попри те, що досвідчений анімешник в сюжеті не знайде для себе надто багато нових речей, Kimagure Orange Road є надзвичайно ламповим. В цього тепла палітра старої доброї аніме-промальовки. Персонажі світяться, вони створені з надзвичайною любов’ю своїх творців до них, і це відчувається у кожній серії. Іноді мені здається, що автор манґи Ідзумі Мацумото до останнього тягнув з розв’язкою, аби подовше залишатися зі своїми персонажами. Справді, вони намальовані надзвичайно привабливо, настільки, що арти з серіалу і досі подобаються людей. Навіть графіка, котра може видатися дещо архаїчною як на 2020 рік, не перешкоджає перегляду. І вже на останніх серіях ви литимете сльози, або зітхатимете, коли будете схвалювати або ганьбити вибір Касуги Кьоске.
Так само і з музикою. Я вже давно чув про те, що поп-музика 80-х років мала певну чарівність і привабливість через зашиті в ній мелодійні послідовності. Це пояснює страшенну живучість хітів тої епохи в народі. Зауважте, що 60-ті роки, окрім десятка найтоповіших пісень, забуті, дуже не справедливо, але забуті. 70-ті загалом також, якщо не брати перші рок-балади та диско. Попса від 90-х і до наших днів взагалі писалася однією або кількома людьми, що вкрай негативно вплинуло на її якість. Можливо тому музика із серіалу слугує чудовим доповненням до сюжету, а для всіх тих, хто походить з перших поколінь українських анімешників, ще й згадкою про дитинство. Втім, до честі сучасної j-pop музики, вона куди краща за творіння невидимих авторів пісень для більшості світових поп-зірок.
Наскільки мені відомо, Kimagure Orange Road мав значний вплив на шкільні романтичні шьонени з несміливими героями, закоханими у цундере, і в котрих закохані молодші дівчата. В якомусь сенсі, це навіть праобраз гаремника, тільки дівчат тут двоє (епізодично більше), а не кілька. Також в серіалі багато того, що згодом назовуть «фан-сервісом», хоча він не виглядає надто нав’язливо і більш природньо.
Загалом – дивитися Kimagure Orange Road, це як пити добре старе вино – від часу воно тільки кращає. З ним не варто поспішати, якщо не хочете, аби смак приївся. Я особисто розтягнув перегляд на декілька місяців, переглядаючи по дві-три серії вихідними. Інакше швидко приїдається, і ви втрачаєте те особливе відчуття безтурботності та затишку, котрий дарує ця аніма. Навіть попри деякі недоліки, особливо в останніх серіях (я не стану тут акцентувати і розкривати їх – хто захоче переглянути, сам зрозуміє, про що мова). Шкода, що мені довелося дивитися серіал з не українськими сабами, їх просто не існує. Можливо, колись хтось і перекладе, а можливо, і мені доведеться за прикладом колег сісти за сабування і зробити так, аби пересічний український анімешник міг доторкнутися до цього воістину чудового серіалу.
P.S. Наприкінці, я б хотів подякувати всім творцям за це чудове свято
P.P. S. Мої особисті симпатії були на стороні Хікару-чян.
