Чи багато бачили ви аніме-серіалів в жанрі фентезі? Їх існує досить багато, і вони цілком різноманітні. Згадати хоча б “Берсерка” – досить унікальне, хоч і жорстке, явище. Інший серіал – “Хвіст феї” – став прообразом для багатьох інших анім. Його ж творці, можливо, надихалися грами в жанрі MMORPG, де герої беруть квести на певні місії і в залежності віж успішності виконання, отримують золото, ріст в рівні і додаткові приємні артефакти. Гравці об’єднують своїх героїв в паті, тобто групи, а гуртом і боса легше бити. Згодом з’явилися інші аніми, серед котрих “Коносуба” і “Вбивця гоблінів”. Власне, така однотипність в ключових моментах зводить враження від серіалу нанівець. Це добре розуміють автори, і намагаються знайти якусь родзинку, яка б вирізняла їх творіння як від сучасників, так і попередників. Для “Коносуби” це стала гумористична складова та яскраві персонажі, і весь сюжет будується на тому, як кілька різних характерів притираються та уживаються між собою (підхід сам по собі не новий, але в поєднанні з фентезі гарно вистрілив). Спеціалізацію “Вбивці гоблінів” заклали в самій назві, з котрої вже зрозуміло, що йтиметься про головного героя, котрий полює на гоблінів.
Його називають “Той, що ріже бороди”. Його вважають диваком, котрий давно міг би валити більш потужних монстрів, а він зациклився виключно на одному їх виді – гоблінах. Ми ніколи не бачимо його обличчя, адже до глядачів він виходить виключно в шоломі і обладунках. Часом вони псуються, і їх треба ремонтувати, або купувати нові. Колись у “Вбивці” була сестра, але вона загинула від лап гоблінів – істот капосних, збочених та мерзотних. Характер нашого героя – переконаний самотник, хоч живе він на фермі своєї подруги дитинства. Він спілкується односкладовими фразами на кшталт “так”, і весь час думає про те, чи не насувається на ферму небезпека, адже гобліни – істоти надзвичайно підступні. Вони здатні вчитися, хоч не є якимись надзвичайно розумними, чи надто тупими. Тому за кожним разом треба враховувати досвід гоблінів, і чи не стоїть за ними щось страшніше, як от жрець, хобгоблін чи щось інше. Гобліни можуть мешкати в печерах, в підземеллях і взагалі в надзвичайно затишних для них і вельми не приємних для людей місцях.
Вперше ми знайомимося з Вбивцею в той момент, коли він рятує одну молоду паті від повного розгрому. З тої паті виживає молоденька Жриця, котра швидко пристає до Вбивці. Разом в них виходить досить добре розбити партію гоблінів. Для Жриці – доброї, милої дівчини, готової прийти будь-якої миті на допомогу, це перш за все корисний досвід, котрий можна отримати у досвідченого воїна. Що правда, це специфічний досвід, але все ж краще це, ніж загинути разом з недосвідченими зеленими шукачами пригод.
Згодом до паті приєднується трійця інших шукачів. Лучниця ельфійка, котра має срібний ранг і поважний вік 2000 років. Вона запальна, рішуча і прямолінійна, що створює їй часом проблеми, але і робить сміливою та незамінною в бою.
Другий – дварф-шаман. Вічний опонент ельфам, ласун та любитель пивця. Життєрадісний характер робить його легким у спілкуванні. Як і годиться пристойному дварфу, він не сприймає всерйоз “вухасту” ельфійку, а та – дварфа. Це заклало в серіал гарний гумористичний пейрінг.
Третій – Ящір-жрець. Він теж має простий характер і купу властивостей, котрі стануть в нагоді в бою. Особливо, коли він викликає кістяного дракона.
Гарний фентезі-серіал – як філіжанка добре зробленої кафи – завжди приносить задоволення. “Вбивця гоблінів” належить саме до таких. Всі 12 серій він тримає в напрузі, і відволікатися на щось інше просто не хочеться. Гострий сюжет – безумовний плюс. Я не знайшов затягнутостей і натягнутостей, битви збалансовано мирними сценами та засіданнями в очікуванні нових квестів. Візуальна частина приємна оку, але варто пам’ятати, що в анімі багато кривавих сцен, часом з деякими подробицями будови анатомії гобліна. Отже, якщо ви вразливі до гуру і крові, краще не братися за цей серіал. Бо гоблінів тут кришать, мов капусту.
Щодо кришити капусту. Здавалося б, у авторів могла б виникнути спокуса зробити з “Вбивці гоблінів” такого собі супермена, котрий входить до гоблінської печери і протягом півгодини виносить все, що там ворушиться. І на перший погляд на початку так і є. Але на кожного сильного знаходиться більша сила, і нашому герою доводиться докладати більше зусиль, винаходити нові засоби та хитрощі, переходити від самотнього полювання до групового, соціалізуватися. А це призводить до змін в самому характері – і, здається, це і є другим сенсовим шаром серіалу, другим конфліктом, внутрішнім. Бо гоблінів лупити – просто. Складно себе змінювати.
Світ серіалу загалом мало відрізняється від багатьох подібних. Міста та поселення, в котрих тусять шукачі пригод, і в котрих часом трапляються не дуже гарні речі. Ферми на околиці, на котрі в будь-який момент можуть налетіти монстри (і особливо гобліни), місце, де видають квести, цінні артефакти, глибокі данжи, де треба виконувати завдання, герої минулого, що видають ці завдання тощо – все як у звичайній MMORPG. Тут, власне, великої різниці я не побачив. Хіба що основний акцент спрямовано на лише один різновид монстрів. Один данж, до речі, дуже нагадав сцену з “Володаря перснів”, коли герої потрапили в Морії до закритої кімнати і почули, як до них прямують розлючені гобліни.
А ще тут з’явилася та сама “аніме-акторка”, котра “грала” у Віолетті Евергарден Віолетту та у Фейті Сейбер. Це пані, котра видає завдання. Хоч її персонаж другорядний, вона зіграє не останню роль в житті нашого героя. Яку? Краще перегляньте цей серіал, він справді вартий того. Заодно пригадаєте роки задротства, якщо вони у вас вже в минулому.
P.S. Я навмисно не став описувати графіку та музичну складову серіалу. Все це – як тістечко до кави, як яблучний пиріг до чаю – надзвичайно пасує.
