“А в тебе є спогади, котрі ти не хочеш забути?” У кожної людини є такі спогади, котрі повернають нас до приємних моментів, до приємних людей. Можливо, когось з цих людей вже немає, але попри це, спогади про них ми не хотіли б забути. Можливо, ми пережили якісь моменти: подорож, геніальне вдікриття, надзвичайне задоволення від перемоги – їх також ми не хотіли б забути. Чи ви хотіли б розстатися зі спогадом про першу зустрічі з дорогою вам людиною? Забути про перший погляд, про перший доторк до руки? Про перший поцілунок? Безумовно ні. А уявіть собі, що є люди, котрі в силу певних обставин забувають багато дорогих їм речей. Як бути?
Чіхіро Шіндо, на приклад, приходить на станцію разом зі своїм щоденником. І в одним момент до цього щоденника потрапляє ім’я Ренджі Асо, що любить приходити на ту саму закинуту станцію, що і Чіхіро. Цікаво, чому Чіхіро потрібно все занотовувати?
Уявіть собі, що ви Хіроно Хіро, котрого під Різдво відвідала творча криза, прийшла смс-ска із запрошенням від подруги дитинства Кей Шіндо. І то вже наче й зібрався зазирнути на вогник, аж раптом його велосипед забирає якесь навіжене дівча – Міямура Міяко. Як вчинить Хіроно Хіро, чи позбудеться спогадів дитинства заради нового знайомства?
І чи забуде оператор-любитель Кьоске Цуцумі дівчину, котру побачив у об’єктиві камери на головній площі міста у Святвечір?
В сюжеті першого сезону (є ще другий) переплетені три історії, при чому дві з них переплетені між собою, а одна, пов’язана з Чіхіро та Ренджі йде дещо окремо. Аніму робили на основі гри – режисер та сценарист запхали в 12 серії всю багатогранність виборів, що призвело до деякого ускладнення сприйняття серіалу в кількох перших серіях. До цього додайте брак екшну і велику кількість розмов, статичних сцен та несподіваних ракурсів камери, шалених вечірніх та вранішніх сонячних сцен, котрі підсилюють емоції і взагалі загальну тягу до спостереження. То ж якщо ви налаштовані вловлювати глибокий сенс та насолоджуватися екзестенційними копаннями в головних героях, цей серіал однозначно для вас. Тут не буде фансервісу, дурнуватих лольок і ґеґів, в якомусь сенсі перший сезон Ef – це мрійливий романтичний політ, неспішна розповідь про те, як шестеро людей шукали себе і шукали одне одного.
Сюжет початку цих пошуків переказувати не варто. Це треба один раз переглядути, бо будь-яка спроба розповісти, що і як починалося, призведе до обов’язкового спойлерування, оскільки все в серіалі має причину, і все має наслідок, при чому все це може бути показаним чи розкритим зовсім не в перших серіях. Так, наприклад, одна маленька деталь, пов’язана з Чіхіро взагалі спалить половину сюжету.
Скажу тільки, що історія ця відбувається в японському містечку Отова. Через землетрус воно було повністю зруйноване, і згодом його відбудували повністю в європейському стилі. На вулицях ви не побачите ані пагод, ані типовий японських будиночків. Місто нагадує скоріш якесь австрійське чи французьке поселення біля моря чи озера. Навіть побут людей максимально європеїзовано: вони сплять в ліжках, а не традиційно на підлозі. Це створює особливо мрійливу атмосферу аніми, особливо, якщо врахувати специфічний плинний темп розповіді. Цей прийом із містом теж робить сюжет незвичним, і місто, здається, відіграє особливу роль. Важливим є костел, куди за порадами навідуються персонажі. Важливою є закинута станція, кав’ярні тощо.
Навіть відносник до Праги є. Це – празький Орлой, годинник, встановлений на ратуші Старого Міста.
Окрім питання спогадів в серіалі є питання відповідальності. І мова не про якусь там шкільну подію, а про відповідальність за іншу людину та за спогади, пов’язані з нею. Ну і відповідальність за життєвий вибір, як не крути, бо одному з героїв таки доведеться вибирати, куди і як рухатися далі.
Як і в кожній історії із сенсом, в Ef є паралельна казка, котра розгортається на сторінках повісті, що пише одна з героїнь. Це теж гарний прийом, котрий збагачує і без того не простий сюжет.
Серіал створювався на піку популярності стилю мое, тобто героїні будуть з надто великими очима. Та й герої також, що ріднить серіал, на приклад, з «Цикадами» чи «Шкільними днями». З іншого боку графіка вже ж надзвичайно якісна. Можливо, гарна промальовка була потрібна для підсилення почуттів при перегляді. Вигляди неба – це взагалі мало не Шінкай (але не Шінкай).
Приємною буде й музика. З одною композицією я вже був знайомий раніше, і він мені надзвичайно сподобався, хоча на цей раз я обрав серіал зовсім не через музику, а через попередні схвальні відгуки.
І сам особисто хотів би долучитися до них. Десь до третьої серії я дозволяв собі певну фоновість перегляду, але, починаючи з четвертої я все більш і більш уважно приглядався до художніх прийомів, слідкував за діалогами та діями персонажів. Можу сказати, що це дуже гарна робота, сповнена ліризму та романтизму. Останні дві серії я навіть збережу у своїй колекції серій, котрі хочеться пережити ще раз.
