Недалеке вікторіанське майбутнє
Уявіть собі альтернативний 2020 рік. Світ розділився на Схід і Захід. «Західною нацією» керує Королева, яка розіслала своїх дворян різними країнами опозиційної «Східної нації». Їх знають як «сторожових псів Королеви». Вони напрочуд небезпечні й безжально розправляються з ворогами корони. Звучить дещо знайомо? Авжеж, це довгоочікувана екранізація манґи Яни Тобосо – «Темний дворецький».
Один із сторожових псів – це 19-річний спадкоємець родини Ґемпо – молодий майстер Кійохару, який насправді є дівчиною. Та кого це хвилює, поки вона вдало приховує свою справжню стать і вправно керує сімейним бізнесом? Шіорі (так насправді звуть героїню) дуже рано осиротіла: на її очах жорстоко вбили батьків, а над нею самою безжалісно познущалися, лишивши на тілі ганебну мітку у вигляді переплетених змій. Збожеволівши від горя та страждань, вона викликала демона із найтемніших глибин Пекла і продала йому душу в обмін на помсту вбивцям.
Дія фільму, в якому, безперечно, головує детективний жанр, закручується навколо дивних смертей послів, що в одну мить раптово перетворилися на справжнісіньких мумій. Що стало тому причиною? Це і слід з’ясувати Кійохару та її «диявольськи хорошому» дворецькому Себастьяну.
Хазяйку та її слугу зіграли Аяме Ґорікі і Мідзушіма Хіро. Як не дивно, але у фільмі в якомусь сенсі на передній план вийшла роль дівчини: вона чудово передала весь драматизм ситуації і буквально витягла на собі улюблену «моральну складову» японців. Напрочуд вдало їй вдалося зобразити владного егоїстичного панича, якого особливо відчутно в її інтонаціях, але при цьому Аяме зберегла по-дівочому граційні рухи, які, однак, аж ніяк не видались неприродними. Що ж до Мідзушіми, то його Себастьян зображений саме таким, як треба: хитрим, вправним і спокусливим. Як і Ґорікі, він прекрасно працював голосом. Слід зауважити, що для цієї ролі Хіро навмисне схуд і тренувався у бойових мистецтвах, сцени з якими, до його честі, виявилися одними з найбільших окрас стрічки. Хоча все одно було трохи незвично побачити його в схожому амплуа: до цього Мідзушіма здебільшого грав позитивних, дещо м’якотілих персонажів.
Фільм продемонстрували в японських кінотеатрах цієї зими, але за межу країни світанкового Сонця він «виїхав» тільки у червні, з’явившись у продажу у форматі DVD.
Мумії, батли і драма
Майже всі сцени були відзняті на острові Кюшю. Декоратори доклали великих зусиль, аби відтворити атмосферу заможності, як у манзі. Попри недалеке технологічне майбутнє, було вирішено дотримуватися вікторіанського стилю у костюмах персонажів. Деякою мірою це видавалося недоцільним, хоча з огляду на задуману політичну карту світу зовнішність героїв цілком логічна. Однак найбільше вражає грим трупів-мумій, що виглядають напрочуд реалістичними. Здається, ніби з них і справді вичавили всі соки.
До спецефектів знімальна команда особливо не вдавалася: тільки кілька невеличких вибухів і дим для пафосу. Якщо не брати до уваги, що в основу покладено сюжет із безсмертним демоном-дворецьким, цей фільм важко було б назвати фентезійним. Однак без спецефектів фільм не збіднів: вони були замінені бойовими сценами, процесом розслідування і драматичними монологами, що і дало цій стрічці право на існування, зважаючи на дуже змінений оригінальний сюжет. Чого тільки варті слова Шіорі про те, що колись демони були янголами, але вони занадто багато очікували від людей і розчарувалися в них, тому їх і скинули з Небес. Хоча це і не ліпиться з творінням Яни Тобоси, але додає фільму особливого шарму. Окрім того, у стрічці є натяк на романтичну лінію між головними персонажами, хоча після перегляду фінальної сцени починаєш розуміти, що героїв об’єднують скоріше сімейні стосунки, ніж любовні.
Загалом, фільм залишає по собі позитивні почуття, хоча для того, хто не знайомий з японським стилем зйомки молодіжного кіно, він може видатися дещо незвичним або навіть непереконливим.
Усе нове – то добре забуте старе
А тепер повернемося до джерел – і отримаємо невтішні висновки. Від манґи у фільмі лишилися тільки демон, англійський чай і Королева. Усі спроби втілити другорядних персонажів не увінчалися успіхом. Танака, Рін (вона ж Мейлін) і Трунар видавалися абсолютно зайвими. Особливо останній: він з’явився всього на 2 хвилини, а вже встиг розчарувати всіх фанатів цього персонажа. Мейлін постраждала не менше: то вона поводить себе, мов ідіотка, то раптом починає стріляти, як професіонал, то згадує трагічні смерті своїх господарів… Якби стрічка була трохи довшою, то, можливо, ці персонажі і змогли б вписатися в сюжет, але маємо те, що маємо.
З чим не прогадали, то це зі зміною статі Сіеля: дівчина Шіорі виглядала досить гармонійно. А от зовні життєрадісну мадам Ред перетворили на депресивну «мадам Блек». Та й взагалі, ввівши у сюжет тітку, сценаристи безжально вбили інтригу, адже одразу стало очевидним, від кого слід чекати підлості. Добре хоч, хвала режисеру, що «головний бос», винний в усіх гріхах, лишився невідомим. Таким чином глядачу дозволили самому додумати подальший розвиток подій.
Як бачите, дивитися чи не дивитися «Темного дворецького» – вибір складний, особливо для шанувальників оригіналу. Крім того, незнайомим з японським кінематографом українцям буде дещо складно сприйняти цей фільм. Однак стрічку переглянути варто: хоча б заради цікавого детективного сюжету і гарної картинки.
Автор:
Пронько Оксана
Демон-дворецький до ваших послуг [Текст] / О. Пронько// Світ фентезі. – 2014. – №6(9). – С. 68 – 69.
