Історії про учня та учителя популярні від тих часів, відколи знання почали передаватися від старшого покоління до молодшого. Яких тільки не вигадували сюжетів, яких тільки історій про педагогіку не придумали діячі мистецтва за ці довгі роки. Здається, вже про все поговорено, і будь-яка вчителька літератури вам скаже, що вже про все написали класики. Але люди змінюються, змінюються обставини, в котрих вони живуть. Сексуальна революція 60-х, інформатизація побуту змінила суспільство, а значить, і підходи в навчанні, чому сприяв розвиток психології та знання про людину. І все ж невтомні японці вигадують нові і нові історії. І сьогодні піде про “Хлопчика та чудовисько”.
Уявіть собі дитину, котра втратила матір через аварію, а з батьком… тут все складно. Після смерті батька він не прийшов по сина. Із того, що промовили родичі, склалося враження, що вони не хотіли, аби він взагалі був присутнім в житті хлопчика. Скоріш за все, йому просто не повідомили про загибель колишньої дружини. Рен, так звати хлопчика, втікає з дому, бо він не бажає жити з родичами. І через низьку подій – перш за все зустрічі з дивними самураями із тваринними обличчями – потрапляє до місця, що зветься «Рай для тварин».
Тут живуть чудовиська, котрі являються антропоморфними звірами, наближеними до богів. Як у бурхливому окропі, в цьому світі вирують свої пристрасті. Старий Великий Майтер Чудовиськ вирішив піти у відставку і проголосити себе богом. Потрібен був достойний кандидат, а головними вимогами були сила та честь. Загалом серед претендентів вималювалося два: Йозин, схожий на кабана, спокійний та хоробрий, мав багатьох учнів та двох синів. Всі вважали саме його достойним наступником. Але проти нього виступив ведмедеподібний Куматецу. Той самий, котрий і обрав собі Рена в якості учня.
Куматецу – великий дорослий підліток, котрий навряд чи уживеться з кимсь. Різкий, рвучкий, недбалий до себе та свого побуту, без жодних манер, однак, при цьому, має великі амбіції та хоче стати Великим Майстром, хоча не заради того, аби переродитися в майбутньому, а тільки заради звання. Часом видається, що він знущається над суперниками, влаштовуючи вистави чи шоу, часом провокує супротивників чи учня, але при цьому досить легко ведеться на провокації.
При цьому в Куматецу є й друзі, хоча їх не багато. Це мавпоподібний Татара та поросяткоподібний Х’якушюбо. Татара спершу дуже скептично ставиться до ідеї виховувати Рена в якості учня (під іменем Кюта), але згодом змінює свою думку. Х’якушюбо взагалі спершу хотів відвести Рена назад, але Куматецу все ж стояв на своєму.
Так почалися складні дні навчання, коли учитель та учень дуже довго знаходили спільну мову, а коли знайшли… І чи знайшли взагалі – на це має відповісти сам глядач. Насправді, вчитель і учень варті одне одного!
Загальні враження – це дивне сплетіння історії “Мауглі” та японських казок про йокаїв. При чому, автори хоч і намагалися йти в хвості студії “Ghibli”, що особливо відчутно в першій половині, все ж винайшли і чудово описали свій світ, більш близький до “Кунг-фу Панди”, ніж до традиційних анімешних філософських саг. Ідея про те, що духи виглядають немов антропоморфні звірі, що вони мешкають в будиночках із середньовічним побутом, досить цікава, хоч і не вибивається із загальної традиції зображення йокаїв. Можливо, в майбутньому винайдуть якийсь футуристичний світ духів, де людина з нашого світу потрапляє в якесь крутезне технологічне суспільство. Гей, японські сценаристи, ви мене чуєте?..
Так само, як Мауглі полишив світ тварин і через ініціацію увійшов до світу людей, Кюта виявив можливість повернутися до світу людей. Там на нього чекають відкладені на довгих вісім років справи і, безумовно, жінки. При чому автори не дуже поспішали показати нам, як же саме пройшли ці роки в житті Кюти та Куматецу. Взагалі, добре було б ускладнити сюжет і унеможливити повернення Кюти до світу тварин, або поступове унеможливлення. Щоправда, це суттєво змінило б кінцівку. Світ людей, до речі – це Токіо, а саме – відоме перехрестя.
Цікава роль маленького духа Чіко, котрого Рен побачив на смітнику після своєї втечі з дому. Хоч загалом він не сильно впливає на події, але я припускаю, що саме його наявність стала пропуском до світу духів.
Що казати, «Хлопчик та чудовисько» стане гарною альтернативою для однотипних анімаційних стрічок від «Діснея», стане гарним додатком до пізнання японської анімації. Режисер Мамору Хосода має великий наробок: «Вовчі діти», «Літні війни», «Дівчина, котра стрибала крізь час» і остання робота – «Мірай з майбутнього». В цьому ряду «Хлопчик та чудовисько» стало спробою «попастися на полі» студії Ghibli, вірніше, на полі японського фолкльору, в котрому найбільше просунулася власне студія Хаяо Міядзакі. Це дуже добре, оскільки збагачує історію «Мауглі» 21 сторіччя, прикрашає її чудово прописаним світом. Розглядати «Рай для тварин» надзвичайно приємно. Вам покажуть, які ремесла є в місті, де продають і купують продукти харчування, скільки і яких великих майстрів є в інших містах, ви прогуляєтеся вуличками і побачите, як живуть прості мешканці містечка – з курниками та досить примітивним побутом.
Безумовно, до серіалу є питання. Перше – яким чином Йозин, котрий висловив претензію до Куматецу щодо людського дитяти в якості учня, зумів сам виховувати людину? Що можна Йозину – не дозволено іншим, так?
Друге – розв’язка. Якось той трешачок, котрий влаштували в кінці наші герої в світі людей, навряд чи можна списати на просту аварію, як видали людям, чи кінозйомку, як вони самі казали. Тобто, той випадок, коли погоня за графічною передачею явища обігнали сенс.
Третє, вже згадані кілька років між початком історії та часом, коли Кюта вперше вийшов до світу людей, автори не заповнили жодним чином. Ніяк! За цей час мені здалося, що між учителем та учнем не було якогось помітного суттєвого прогресу у стосунках і вони просто встановили баланс, від котрого отримують задоволення, але навряд чи це мало вплив на них самих.
Четверте. Пітьма, котра притаманна людям, зовсім не притаманна чудовиськам. Тобто, з’їсти малого, як це хотіли зробити хулігани «Раю для тварин» на початку – це не пітьма? Хоча, справді, в них не було ненависті до Рена, лише бажання забавитися. Взагалі, виходить, що світу чудовиськ не притаманна ненависть до будь-чого?
На завершення хочу додати, що це аніме має бути переглянуте у будь-якому випадку, навіть заради лише відмінної графіки та чудових вечірніх замальовок (і не тільки).
