Більшість анімешників, котрі не перший рік в темі, знають, або принаймні чули про “Ельфійську пісню”, творіння Ріна Окамото. Це поєднання жорстокості і кривавих сцен з милотою, фансервісом та гаремом наробило багато галасу у фандомі, відколи у 2004 році вийшов аніме-серіал. Всі шукали підтексти та глибокий сенс в цьому своєрідному артхаусному творінні, і справді, там є надзвичайно багато варств. Взагалі, аніма тягне на наукове дослідження і щось мені здається, що в Японії таки захистили пару дисертацій pHd. Я не буду зараз описувати цей чудовий серіал, тим більш, що якось вже писав рецензію. Скажу лише, що якщо ви не бачили “Ельфійську пісню”, мерщій біжіть до мережі шукати.
А мені ж нещодавно потрапив серіал “Брюнгільда з пітьми” (Gokukoku no Buryunhirude), знятого за манґою того ж Ріна Окамото. І стало цікаво, чи зумів автор створити щось цікаве, принципово нове, чи пішов випробованою доріжкою.
Уявіть собі, що вам заледве кілька років, як от Рьоті Муракамі, і ви бавитеся з дивною, але цілком товариською дівчинкою Некою. І одного разу вона веде вас показати прибульця. Якщо вам було б років так 20, то ви зрозуміли б її дещо інакше. Однак ми так і не дізналися, чи був насправді прибулець. Діти зриваються і падають вниз…
Через багато років Рьота вчиться у старшій школі. Він вважає свою подружку мертвою, але ніяк не може викинути її з пам’яті. Так трапляється у хлопців – перше кохання не просто забути, навіть якщо воно трапилося у досить ніжному віці. Хлопець – єдиний учасник астрономічного клубу, і фактично, єдиний відвідувач обсерваторії. Не зовсім, правда, зрозуміло, чому туди не навідуються науковці, для яких власне і будувалася ця обсерваторія. Але то таке.
Несподівано в його класі з’являється дівчина Неко Куроха, схожа на подругу дитинства. Неко дуже дивна. В перший же день вона звертає увагу на себе тим, що робить передбачення і рятує таким чином двох людей від загибелі. Згодом дивним чином вона рятує самого Рьоту. При цьому вона категорично заперечує свою причетність до подруги дитинства хлопця. Але признається, що є відьмою. Справжньою відьмою з надзвичайними здібностями.
Загалом, ми зустрінемо в аніме з добрий десяток цих відьом, дізнаємося, звідки вони походять, і чи є ворожими до нашого школяра-куна і його подружки, чи дружніми. І от тут ми підходимо до питання, поставленого перед ознайомленням із серіалу. Справа в тому, що “Брюнгільда з пітьми” має багато паралелей з “Ельфійською піснею”, котрі можливо, є характерним почерком автора. По перше – це дівчата-відьми і диклонуси. В “Пісні” їх було заледве пару, тут збирається добрий гаремник, при чому вони можуть бути не завжди дружніми одна до одної. І там, і там є секретна лабораторія під зовнішнім патронатом, котра має відношення до відьом або диклонусів. І там, і там ми маємо справу з добре завуальованим гаремником. От еротики в “Пісні” набагато більше, все ж її посили та підтекст куди більш жорсткіший. Так само “Пісня” насиченіша кривавими подіями, вона більше нагадує фільм жахів. Зате в серіалі 2014 року для ускладнення сюжету ввели залежність дівчат від спеціальних препаратів, без котрих вони перетворюються на аморфну смердючу масу.
З іншого боку в “Брюнгільді” ви не знайдете глибоких підтекстів, окрім хіба що теми експлуатації дівчат. Вони ж бо не вибирали собі таку долю, більшість з них хотіли б жити простим життям школярок. Хоча б на день. Їх стає по-справжньому шкода, коли ви спостерігаєте, як вони радіють кожній миті свого життя, знаючи, що завтра може стовідсотково не настати. Практично всі приймають таке майбутнє з покірністю, можливо, японським або буддистським спокоєм. І зовсім не намагаються воювати за своє майбутнє – це все вони, як справжні японські домогосподарки, делегували тому самому звичайному японському школяреві, добряче його підставляючи, що правда, і прикриваючи.
Безумовно, в серіалі дуже багато наївностей, він в більшій мірі розрахований на школярів, ніж “Ельфійська пісня”, а значить Рьоті частіше приходить допомога там, де за логікою речей в реальних умовах він би давно був би заарештований або вбитий. Операції вдаються легше, ніж могло б бути, що нівелює всю цінність сюжету. Більше того, ніхто навіть і не думає прочісувати місцевість в пошуках відьом, перевірити появу нових учениць в школах по всіх околицях тощо. А навіщо, вони обмежаться містом, де загубитися найлегше – здавалося б, логічно шукати саме там. Щоправда, чи це допоможе, якщо пошук настільки точковий і хаотичний, а проводиться такими ненадійними методами, що краще б вони і не починали? Враховуючи, що відьми-втікачки залежать від препаратів, треба було взяти під контроль всі фармацевтичні лабораторії і просто чекати. Або вимруть, або спробують зробити наліт на склади.
Загалом, складається враження, що Рін Окамото намагався повторити успіх свого творіння, але створив лише лайтову версію, менш цікаву, втім, не менш сповненою сентиментальних моментів і романтики. Школярам може зайти, але якщо вибирати між “Піснею” та “Брунгільдою” я би обрав першу. Загалом, навіть попри те, що тут є героїня – готична лоліта, аніме не викликає якихось надзвичайних почуттів. 6 з 10, на один раз.
