У кожного анімешника на диску в якомусь закутку може знайтися серіал, скачаний «мільйон» років тому, забутий і викинутий з пам’яті повсякденними турботами, новинками та більш цікавими серіалами. І раптом, коли ви перебираєте файли і викидаєте різний застарілий непотріб, раптом знаходите цей серіал. Витираєте його з «цифрового пороху небуття» і ставите до свого переліку на перегляд. Навіть поза чергою, бо місце треба звільнити пошвидше. Так ось трапилося з «Bokura wa Minna Kawai-sō», або «Ми з гуртожитку Кавай-со». Власне, я вже не пам’ятаю, з яких таких ідеологічних чи смакових міркувань я його стягнув, і тим більше, вирішив дбайливо запхати до пухкої течки «Anime». Загалом, після перегляду, ці питання залишилися відкритими. Але про все по порядку.
Казунарі Уса вступає до старшої школи Хокко і переселяється від батьків до будинку Кавайсо, що загалом логічно, враховуючи загальну велику самостійність японців. Чим раніше, тим краще. Як кожний першокласник старшої школи (а старша школа має три роки навчання), Уса тягне за собою шлейф досвіду середньої школи. В даному за ним тягнеться шлейф людини, котра опікується різними диваками, і до котрої ці диваки тягнуться, немов магніт. Не уникло це Казунарі і в перших днях нової школи. В перші ж години побуту в Каваісо хлопець виявляє, що йому доведеться мешкати в одній кімнаті з мазохістом.
Не все так погано з тим Шіросакою. Попри його показну тягу до мазохізму, додану виключно для створення комедійних ситуацій, він є досить доброзичливим і товариським, але в особливих ситуаціях проявляє і серйозність, і майстерність (особливо в шібарі – зв’язуванні). Носить довгий традиційний японський одяг, є одним з найдавніших мешканців Кавайсо і вже добре знаний серед поліцейських району.
Гуртожиток Кавайсо розділено на дві половини: чоловічу та жіночу. На жіночій мешкають три панночки. Перша – це Маюмі Нікішіно. Вона постійно знаходить або в стосунках, або в пошуках нових відносин, багато про це говорить, і, здається, більше там розмов, ніж справ. Великі перси є приводом до численних фансервісових сцен. А ще вміє грати на гітарі і постійно конфліктує з Саякою.
Саяка Ватанабе мешкає в Кавайсо другий рік. Відома своєю хитрістю, підступна, мов лисиця, дуже приваблива, а отже притягує до себе чоловіків. Що є предметом заздрощів Маюмі. А постійні підколювання призводять до вищезгаданих конфліктів і пов’язаних з цим комедійних сцен.
Третя мешканка жіночої половини надто контрастує як з першими двома, так і з хлопцями. Це головня героїня – Ріцу Кавай. Вона вчиться в тій самій школі Хокко, і власне з нею Казунарі знайомиться мало не в перші хвилини першої серії, коли бачить її самотньою в класі, а потім в бібліотеці. Ріцу, як можна зрозуміти, самотниця, вона сором’язлива, полохлива, але коли мова йде про книги, то весь світ навколо просто для неї зникає. Тому, і не тільки тому, Казунарі вирішив більш тісніше познайомитися
Загалом мешканців обидвох половинок не мають права заходити навзаєм в гості, але спокійно зустрічаються в спільних приміщеннях: коридорах, їдальні та саду, без котрого уявити цей дивний «гуртожиток» досить тяжко. Де б ще купа диваків збиралася і робила свої дивні справи? А аби вони знали міру, за всім наглядає пані Сумуко Кавай, котра не тільки слідкує за порядком, але і добирає мешканців до цієї компанії.
Як можна було б зрозуміти з характерів персонажів, ми маємо справу з комедією, приправлену гіпертрофованою сексуалізацією, де навіть фансервіс і той подається виключно в комедійно-розважальному руслі, а не для самого себе, як такого. Герої потрапляють, або ж створюють якісь дивні ситуації, в котрих їм завжди весело, при чому глядач буде сміятися як з моралізаторства і повцянь Казунарі, так і матиме привід посміхнутися з певної сором’язливості Ріцу. Різниця в характерах персонажів, як різниця потенціалів, створює веселий струм, що наповнює серіал і робить його легким.
Але я б не був таким аж надто впевненим щодо оцінки серіалу як надто легковажного. Попри сміх в ньому є місце і самотності героїв, є місце спроби вирватися із встановленого сприйняття тебе в якості дивака (колишня однокласниця Казунарі Хаюмі), і спроба позбутися слави опікуна диваків (цікаво, чи вийде), і спроба допасуватися до нових співмешканців, до друзів тощо. Таких моментів не багато, і вони з’являються по мірі пізнання глядачем характерів персонажів, їх долі, їх побуту. І ми бачимо, що за фасадом жартів стоять живі люди.
Загалом, не дивлячись на певну відсутність якогось зв’язної мети в сюжеті, ми бачимо просто фрагмент життя кількох людей. Це як би взяти якийсь момент нашого життя від якоїсь точки, припустимо, вступу до університету, першого дня на новій роботі, першого дня в новому класі чи на курсах і до… десь середини процесу, при чому зупинитися в довільній проміжній точці сюжету – якомусь ключовому екзамені, здачі третього проекту, контрольній за півріччя або першому практичному заняттю з водіння. Ні, в серіалі поставлена певна крапка, але я не впевнений, що деяким глядачам захочеться заглянути далі… А продовження немає і не передбачено. Герої соціалізувалися і живуть собі, як жили далі. Можливо, більш дружно.
Переглядаючи цей серіал, я задумався над одним питанням. А наскільки японці взагалі можуть бути схожими на таких ексцентричних персонажів? Ні, вдягтися ексцентрично вони можуть, фотозвіти з Хараджуку дуже переконливі. А от як щодо поведінки? Японці загалом дуже стримані і не дозволяють собі щодня щось таке… Хіба що в аніме.
Що ж, якщо вам нудно, якщо вам набридли пафосні серіали про героїв меча, титанів, супергероїв абощо, якщо ви перечитали всі манґи, що були в домі, якщо переграли у всі ігри, переробили всі домашні завдання, якщо вам трохи сумно на душі – час повеселитися разом з мешканцями гуртожитку Кавайсо.
