Стаття на фб була, а на сайті – не було. Тепер є.
Певно, багато хто з читачів тут бачив аніме «Ельфійська пісня». Чи хоча б про неї чув. Безумовно, це досить непоганий тайтл, що постійно балансує на межі між серйозністю та гаремністю з елементами комедії (схоже, автори всюди намагалися всюди встигнути). І ідеї в ньому порушуються дуже важливі й навіть актуальні: неприйняття суспільством інакших людей, марна жорстокість бозна для чого, зрештою, проблема відповідальності людини за свої вчинки. Це все так. Але є в анімі ще один бік, який варто зачепити. По-перше, це значний пласт культурних посилань, які натякають нам на різні твори мистецтва (і не тільки мистецтва). По-друге, це певні вчинки персонажів. По-третє, загальнофілософські ідеї, які виникають у нас, якщо аналізуємо все це в комплексі. Отже, почнімо.
Гадаю, багатьом відомо, що опенінг та ендінг цього аніме створені на основі картин художника-модерніста Густава Клімта, і всі портрети тут змальовані з його творів. Назва “Ельфійська пісня” взята із німецької однойменної поезії, яку також було покладено на музику, а ім’я Люсі – це алюзія на найбільш древній знайдений скелет австралопітека “Люсі”. Але також у цьому аніме є і декілька елементів, узятих з християнської естетики: це текст пісні опенінгу, узятий із латинського варіанту Біблії (пісня-похвала Діві Марії) і виконаний у стилі католицького хорового співу та форма долоні Люсі, яку (форму), гадаю, багато хто помічав і думав, чому вона саме така. Ця форма руки (середній та безіменний пальці складені докупи, а вказівний і мізинець націлені в різні боки) – це алюзія на відомого художника Ель Греко, який в своїх творах також малював персонажів з такою формою долоні. Найбільше Ель Греко співвідноситься зі своєю картиною «Христос, який несе хрест», тому я співвідноситиму форму руки Люсі саме з цією картиною в подальшому.
На основі цього всього можна зробити цікаві висновки, чому ж воно все так, до чого приводить нас ця система алюзій. Люсі – це матір нового світу, своєрідна його Предтеча. Вона не несе в собі нових істин, вона лише початок нового світу – нового людства і нових порядків. Як і Діва Марія, вона здатна народжувати, дати потомство цьому світу. Як Люсі-австралопітек, вона є лише першою, і саме від неї залежить, зміниться світ, чи ні: адже вона може «заражати» людей своїм геномом, але ті діти не даватимуть потомства, і лише вона може дати початок новому роду людському. І цього від неї очікують. Згадаймо дії організації, які утримувала її й інших діклоніусів: саме ця організація провокувала діклоніусів на насильство (так, було і неприйняття суспільством, але не до фізичного знищення, і не всі підряд – якби не Організація, то діклоніуси могли б вжитися в суспільстві й вільно жити в ньому, слова їхню про вроджену ненависть до людей – брехня, яскравий доказ цьому – Нана, позбалена жорстокості, та й Люсі усвідомлює свої дії, як і Нанако), саме за їхнього сприяння змогла втекти Люсі, саме вони плекала в діклоніусах ненависть: «Я зроблю з вами те ж саме» – казала дівчинка-діклоніус, на якій робили тести, і лише тоді почала вбивати лаборантів у аніме. Чому? Щоб викликати спротив! Щоб надати бажання боротися. А у цій боротьбі знищити людство й дати початки роду людському. А спланував це директор Какудзава, який теж диклоніус, який ще й може давати потомство – у нього є син (який теж може дати потомство!), який і хоче цього нового світу й робить усе, аби організувати у діклоніусів бажання знищити людство.
Але є сила, більша за ці плани, і ця сила – кохання та прощення. Це інший бік аніми. Це Густав Клімт, з його полотнами всеосяжної любови, це християнська естетика, яку в анімі показує форма руки (від Ель Греко), текст пісень про Діву Марію і стиль їхнього виконання. І ця сила протистоїть перемозі однієї зі сторін, протистоїть вбивствам і ненависти. Поряд з жорстокістю завжди існує доброта. І добро зрештою все ж і перемагає в цьому аніме у своїй більшости. Ця естетична лінія пояснює два важливі моменти аніме: кульмінаційну сцену зустрічі Люсі з Котою та загалом мотивацію Люсі. Мабуть, багато хто запитував: чому ж Кота тоді зупинив Люсі? Як він міг кохати її і водночас не пробачити до кінця? Це вкладається саме в християнський світогляд. Так, це було важко, але в нього вистачило сил перебороти себе і таки пробачити Люсі (хоча з іншого боку, він її так і не визнав, а згадував Ню і дитинство). Водночас Кота був для Люсі саме тим «хрестом», який вона несла: саме він надавав їй сенс жити, саме вбивством його сім’ї вона мучилася і заради цього звільнилася, саме заради цього ладна була пожертвувати своїм життям, пожертвувати усім новим світом – адже в тому новому світі Коті не буде місця, а з ним – і всепрощаючому добру. Саме тому вона, істота, яка, здавалося б, і створена для того, щоб створити новий світ, віддала його в жертву коханню.
Останнє питання: що ж в кінці? І що буде далі зі світом? Мабуть, то була все ж Люсі (чи Ню). Але без ріг – ними вона сплатила ціну за свій гріх і обмежила свою можливість вбивати та заражати інших людей. Можливо, світ просто нормалізується, а диклоніуси зникнуть. А може, зло ще зробить свій хід, адже військові, певне, спеціально не застрелили Люсі, бо у них і не було мети її вбити. Може, директор Какудзава просто чекає гарної нагоди, аби втілити ще якийсь свій план і таки створити новий світ – недарма він у кінці так радів.
П. С. Автор цього тексту ставиться до тексту (у розумінні системи інформації, розказаної історії, тому аніма у цьому розумінні – це також текст), як до відкритої системи, яку кожен може інтерпретувати по своєму, бо хто ж знає, що хотів сказати творець? Так і тут: я не знаю, що хотів сказати режисер цієї аніми, але я бачив певну систему алюзій, перегуків з іншими культурними об’єктами, і на основі цього виробив свою систему уявлень, якою вирішив поділитися. Надумав якусь муру? Можливо! Але маю право на це, як і кожна людина
