Вельми суб’єктивний, емоційний та мрійливий звіт про Internetional Film Festival Brukivka 2019
Бруківку я відвідала в останні два дні її проведення, 14-го і 15-го вересня. І одразу ж покаялася. За те, що не приїхала раніше. Втамувати журбу від того, що я не бачила на власні очі відкриття дійства та грандіозне 3D-шоу можна було лише розгляданням фото в соцмережах.
Був гарний погожий день і ні з містом, ні з місцем проведення організатори не помилилися. Кам’янець-Подільський – сіті водночас відоме та доволі спокійне, а його локації так і просяться на кінострічку. Щоб стати частиною дійства треба було відвідати Стару Фортецю (де мабуть привиди всіх колишніх власників теж десь поїдали поп-корн перед екраном), а також Міський будинок культури (де хочеться одягти плащ і капелюх у стилі 30-их і патосно запалити цигарку), а ще кінотеатр Юність, паб Zagata, Barbershop і Трактир Сажотрус. Єдине, на що можна було почути трішки закидів – час проведення, адже от-от (за тиждень) буде Комік-кон у Києві й значна кількість і косплеєрів, і звичайних відвідувачів подумали краще вже поїхати на один із заходів. Проте я не бачу в цьому жодної проблеми, адже тематика двох заходів різноманітна і за бажання можна побувати на двох, в сумі отримавши вдвічі більше вражень (це підтвердило десь зо п’ять моїх співрозмовників, які так і планують зробити). Тим паче вхід на Бруківку вільний.
Атмосфера, в якій я опинилася, трохи зруйнувала моє класичне уявлення про фестивалі як про пекельно гамірні місця, де нічого не побачиш і не почуєш окрім прилавків із мерчем та натовпів. Бруківка – це вишуканий, і не побоюся цього слова, інтелігентний захід, де прийшовши по ділу ти своє отримаєш. Цьогоріч фест відбувся втретє і я певна, що в майбутньому він розростатиметься та збиратиме все нових шанувальників. Для кіноманів це був вдалий шанс побачити художні та документальні фільми, котрі не всі скоро будуть на ТБ чи в інтернеті. Для тих кіноманів, які планують перейти на іншу сторону це була можливість стати ще на крок ближче потобіччя кіновиробництва й набратися знань та натхнення.
Перше, що ви точно встигнете побачити на Бруківці – короткі метри в національній та міжнародній програмі. Вони презентувалися в різних локаціях протягом усіх днів фесту і навіть ввалившись сюди в останній день, ви могли б достатньо побачити. Як фанатку анімації, мою увагу привернула сама ця категорія. Із українських робіт хочеться відзначити надзвичайно позитивну “Лісову пісню” (режисер Андрій Науменко), а також пластиліновий мультик “На будівництві знищення” Олександра Шеремети, який розкриває дуже важливу тему в людських стосунках.
Із міжнародної програми варто побачити “Цапа-відбувайла” (Сі Ян Лао, Тайвань). Відображення внутрішнього стану героя тут настільки ж стильне з мистецької точки зору, наскільки сумне та лячне зі сторони викликаних емоцій. Якщо вимірювати оплесками (і пізнішими нагородами теж) найбільше усім сподобалося, “Голодування” від Захара Ростампура з Ірану. В такий невеличкий хронометраж авторові вдалося вмістити і казкову пародію, і детектив, і трилер, і драму. Також окремої відзнаки від мене заслуговує італійська “НО_ре 02”, котра невимовна красива не лише історією, але й візуально. Загалом над кожною презентованою стрічкою можна довго рефлексувати. Тому тим, хто ще не був на Бруківці, наполегливо рекомендую відвідати фестиваль наступного року й оцінити все різноманіття фільмів судячи з власних поглядів на життя і на мистецтво.
В суботу відбулася ще одна важлива подія. Ідучи коридорами не раз можна було мимохіть підслухати: “Коли вже почнеться Бруківка’с косплей батл!”. Напруження зростало з мірою споглядання того як в цих коридорах з’являлися косплеєри, повністю готові до прийдешньої битви.
Під час проведення конкурсу можна було позаздрити лише одній групі людей – звичайним глядачам. Фотографуй собі і насолоджуйся дійством. Учасникам само собою нелегко чи то на сцені, чи перед виходом. Та оскільки на цьому заході я перебувала в складі журі, то не втомлюся повторювати, що саме нам було найважче. А ви могли б сказати, хто кращий: Доктор Стрендж із досконалим костюмом та майже що магічно продуманим номером чи Crusader із досконалим костюмом та теж вельми епічним номером? Точна копія Маріан Хоук чи Drow Ranger, якій теж із захватом аплодував весь зал? Журі із самого початку визначає критерії оцінювання в кожній категорії та звертає увагу на всі деталі образу. Свої бали ми обов’язково викладали одразу поки свіжа пам’ять і чесно кажучи в павзі між номерами мені було доволі важко це зробити. На щастя до нагородження у нас була кількагодинна перерва і можна було ще раз обдумати загальну картинку. За цей час косплеєри стали найбажанішою здобиччю для камер; як годиться, вони охоче позували для фото.
Також для мене був шанс оцінити костюми зблизька та заодно поспілкуватися з учасниками. Майже всі розповіли про своє хвилювання на сцені (із глядацького залу в декого це було помітно, а про інших і не скажеш). Також усі опитані мною учасники збирали, зшивали костюми власноруч чи з допомогою друзів. Елементи образу (в основному зброя та важка броня) хоч і є грубо кажучи підробкою, такими не здаються, а унікальні значки, амулети та прикраси придбані. Також учасники добре запам’ятали правило: не вдавай персонажа, просто будь ним. На цьому пункті дехто отримав від мене найвищі бали.
На жаль, чи може на щастя, особисті переможці кожного журі нічого самі по собі не вирішують і все вирішує суворе підсумування балів. Приємно бачити радість переможців, які справді того заслужили. Але краще не завдавати собі болю і не дивитися на тих, хто теж був достойний переможного титулу. Ви знаєте як це буває на конкурсах: в першу мить після оголошення вони з усіх сил намагаються приховати свій смуток, а потім посміхаються і теж вітають своїх друзів по ремеслу. А можливо переможця визначає не журі, а кількість осіб, які підійшли та запитали: “А можна з вами сфотографуватися?”, а може переміг той, хто виніс з конкурсу найбільше користі для себе та мотивації творити далі?
Як бачите, цьогорічна битва косплеєрів на Бруківці була епічною. Чекаємо наступної з нетерпінням.
Повертаючись до теми потойбіччя кінематографу, то для цього існували тематичні воркшопи. Придбавши лате у найдоброзичливішого продавця кави неподалік, у суботу 14-го вересня можна було послухати про деталі створення гриму та виготовлення складних костюмів, а в неділю про діяльність кінокомісій, тонкощі анімації та 3D-візуалізації, а ще потрапити на дискусію про розвиток, тренди та критику українського кіно.
Лекція про грим від Софії Шеремети була одночасно ще й майстер-класом. Авдиторія слухала розповідь, задавала свої питання і спостерігала в реальному часі за створенням подоби клоуна Пенівайза. Це не єдина робота Софії на фестивалі, з усіма можна було сфотографуватися та розглянути зблизька, почерпнути щось для себе (особливо якщо ви плануєте отак налякати родичів на Геловін). З огляду на те, як важко (і дорого) дістати необхідні матеріали, розпочати професійну діяльність гримера доволі непросто та якщо пройти початковий етап можна сміливо пожинати плоди, бо така діяльність має широкий попит.
Анна та Павло Оголь не просто розповідали про виготовлення складних костюмів супроводжуючи все гарними фото, вони привезли своїх роботів із собою. Чималий натовп зібрався, щоб побачити (справжніх-справжніх, тільки трохи менших за розмірами) Оптімуса, Мегатрона, Бамблі та Арсі. На своєму дійстві вони танцювали, жартівливо билися та виголошували свої коронні фрази. Оскільки особам із низьким зростом (мені) було важко зробити нормальне фото, треба було або вливатися в натовп дітей, або почекати годину-півтори поки всі розійдуться. Діти від трансформерів були в захваті, довго не хотіли від них відходити і черга на фотографування просувалася вельми повільно.
В цей час на лекції можна було дізнатися, що створення одного такого костюма займає до року часу. Починається усе з креслень, розпланованих на основі лише того, що майстер бачить на око або з аморфного опису замовника. Роботи важать по 10-15 кілограмів і актор спочатку вчиться тримати баланс із такою вагою. Якщо немає точних розмірів актора, треба створити менш-більш універсальні деталі із ремінцями та запасками. Майстри поділилися багатьма порадами та навіть схемами освітлення, які можуть використати у своїй діяльності також і косплеєри.
Хто захоплюється настільними іграми міг зіграти кілька раундів в холі разом з клубом Містер Міпл та завітати на презентацію бета-версії настільної гри Згарда. Ігор Карташов та Діонісій Іванов розповіли про концепт, дійові клани, принцип гри, дозволили глядачам помилуватися арт-ілюстраціями свого проєкту і заодно трохи просвітили нас в українській міфології та легендах, що використані в грі.
Окрім коротких метрів програма фесту була насичена показами повнометражних художніх та документальних фільмів. На багатьох із них можна було особисто побачити творців стрічок. Автори сценарію “Забороненого” Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов презентували однойменну книгу до показу фільму а після ще поспілкувалися із охочими та відповіли на усі питання, що зараз виникають у публічності. У недільний вечір відбулася прем’єра стрічки “Одного разу в місті на камені” режисера Андрія Зайця, який до речі є засновником Бруківки. Найкращим повнометражним фільмом фестивалю журі визнало “Тарас. Повернення”, а в номінації серед документальних фільм “Перша сотня”, що розповідав про перших людей із Майдану, які пішли на фронт одразу з початком російської агресії.
Також було приємно зустріти атворів та головного героя фільму “Погляд з інвалідного візка” Миколу Подрезана. Ця історія, що розповідає про подорож людини з обмеженими можливостями навколо усієї земної кулі викликає не тільки співчуття, а й додає мотивації сміливо досягати своєї мети і жити повним життям за будь-яких умов.
Гадаю, найважливіше на що варто залишитися – це вручення переможних статуеток. Окрім суто фільмових нагород журі ще визначало переможців конкурсу соціальної реклами, постерів та трейлерів і присудило багато спеціальних відзнак. Ознайомитися із повним списком ви можете на офіційному сайті фесту. В цьому і вся сіль цих 5-ти днів: дізнатися кому зрештою дістанеться фігурка Леварія (на вигляд він як поважний чоловік у стімпанкових окулярах, із люлькою та фантастичним циліндром).
На жаль я не додумалася сфотографувати головну статуетку, тому замість неї ловіть цього черепа. Він теж крутий.
Додому я повезла фото, заготовки до цієї статті, а ще, як усвідомилось вже в дорозі, чималу пригоршню піднесеного настрою. Цей фест з’явилася в потрібну мить: в час становлення українського Голлівуду (нехай і звучить злегка наївно, але нікуди правди діти, ми туди рівняємось). Завдяки Бруківці та іншим подібним заходам можна рік до року бачити як змінюємось ми, як змінюється та куди прямує наш кінематограф. Нехай спочатку не видно загальновизнаних шедеврів, та чим більше спроб, тим більше досвіду. І з кожним роком все більше талановитих людей крокуватиме червоною доріжкою та бруківкою старого міста у Кам’янці.
P.S. “Хай прибуде з вами Бруківка!” – це фраза, котру виголосила Рей на позаконкурсоному номері Cosplay Battle.
