Сьогодні ми помандруємо до одного з найстаріших священних місць в Японії. І дивуємося, як раніше сюди не зазирнули. Це – Велике святилище Ісе (伊勢神宮). Його ще називають Божественним Палацом, або просто Джінґу. Знаходиться воно в префектурі Міє. Це не один храм а цілий комплекс, що складається з 125 храмів, каплиць і кумирень. І це не просто так, адже Ісе – головний центр шінтоїзму, а святилище присвячене богині Аматерасу. А ще тут зберігається один з трьох дарів богині Аматерасу – Священне Дзеркало. Окрім святинь на території комплексу є музеї, помешкання для священнослужителів та числені господарські споруди.
Для туристів розповідають таку легенду. В часи правління імператора Суджіна в 98 році до нашої ери прийшла до Японії епідемія. Всі жерці почали молитися до своєї верховної богині Аматерасу. Це, вочевидь, не дуже допомагало, і вирішив імператор перенести святилище з палацу до окремого місця в краї Ямато, аби всі люди могли приходити і молитися. Імператорський двір в ті часи кочував з місця на місце, і це було доволі не зручно для паломників. Доручив він справу своїй донці Яматохіме-но-мікото. Коли дівчина прийшла до Ісе разом із всім необхідним для закладення святині, до неї з’явилася сама Аматерасу. Вона підтвердила, що сама обирає це місце для помешкання. Сама принцеса стала першою верховною жрицею. Це допомогло, і хвороба відступила. Коли ж у 5 році до н.е. Японію сколихнули великі цунамі і землетруси, святилище знайшло собі нове місце – біля річки Ісузу. Там заклали невелику божницю, котра з роками почала розростатися до сучасного комплексу. Для потреб виділили доволі велику дільницю землі, так званий “священний ліс” (神宮林). Кажуть, Ісе було обрано не дарма, адже тут здавна вшановували Сонце, а отже для японців воно грало значну роль.
В 478 році до Ісе перенесли ще одну святиню, присвячену богині врожаю Тойоуке. Розмістили його на самому кордоні священної землі, і його почали називати зовнішнім святилищем, або Ґеку (外宮), в той час як старий храм – Найку (内宮). В той час Ісе стало популярним паломницьким місцем, куди прибували не тільки прості люди, але і члени імператорської родини, особливо жінки. Саме з цим періодом історики пов’язують історичну дату заснування монастиря. На зламі V та VI століть відбувалася релігійна реформа, тоді місцевих божеств Ісе почали прирівнювати до слуг богині Аматерасу. Імператори дбали про це святилище, оскільки вірили, що від його матеріального і духовного стану залежить доля самої родини.
В 7 столітті святилище Ісу за часів імператора Темму святилище зробили головною святинею країни. З незаміжніх доньок імператора почали вибирати велику жрицю Сайо. Святилище почали перебудовувати кожні 20 років, і так виникла церемонія його перенесення. У VIII столітті виникла ієрархія священства. З’явилися єпископи (безумовно, вони так не називалися, але мали подібний статус) сайшю (祭主). Ними ставали представники родини Накатомі, котрий з часом перетворився на рід Фуджівара. Сайшю підпорядковувалися “настоятелі” дайджінґуші (大神宮司) – також з родини Накатомі. Внизу ієрархії були священники неґі (禰宜). Для внутрішнього палацу Найку їх брали з родини Аракіда, а для Ґеку – Варатай. Всією святинею керувало спеціальне Відомство Святилища Ісе (斎宮寮), котре допомогло розробити основні обряди Кіненсай, Каммісосай та Ніїнамесай. Все святилище утримувалось до XII століття коштом імператорського двору. Священна ієрархія не мала права брати жодних пожертв. Але згодом, коли влада перейшла до шьоґунів, фінансування припинилося, і довелося змінювати звичаї, воно почало приймати пожертви. І, варто відмітити, що це лише збагатило святиню. З часом святилище отримувало в подарунок та скуповувало доволі багато земель поза територією Священного лісу. Численні чвари та війни між японською знаттю в період Муромачі (XV-XVI століття) не зачепив святиню. Хоча саме тоді потік грошей так обмілів, що довелося відмовитися від перебудов. Скоротилися і інші ритуали. А пожежі знищили обидві святині. Однак, їх відбудували, а зі встановленням влади шьоґунів Ісе знову розквітло. Було набрано цілий штат пропагандистів, котрі рекламували паломництва до Ісе. Також вони розповсюджували амулети джінґу таіма, в кожному з котрих був камі.
Ще вищим статус Ісе став після Реставрації Мейджі. Імператор проголосив шінто державною релігією, а Ісе зробив головною святинею Асоціації шінтоїстських святилищ. З тої пори щороку 4 січня Ісе відвідує прем’єр-міністр Японії.
