Монастир Кінкаку (金閣寺 – kinkakuji) можна знайти в районі Кіта міста Кіото. Чим же він відрізняється від інших? А тим, що має Золотий павільйон. Золотим він називається через стіни, вкриті тонкими золотими пластинками. Крім того на території можна знайти Головну залу, вхідну та китайську брами, дзвінницю, великий кабінет Дайшьо із фресками Іто Якучу, чайну кімнату і вечірню альтанку. Ну і традиційно для буддистських монастирів сад. Разом зі Срібним павільйоном, котрий знаходиться в монастирі Ґінкаку, становить важливе надбання Кіото, де Золотий павільйон символізує урочистість та пишність, а Срібний – вишуканість – два боки японської культури XV століття.
Золотий павільйон має три поверхи, два з котрих зовні вкриті пластинками. Тут зберігають попіл Будди, також там є статуя бодгісаттви Каннон та портрет засновника шьоґуна Асакаґі Йошіміцу. Архітектурно кожним поверхом він повторює стилі шінден, самурай та дзен. Перший поверх (Зала води Дхарми) нагадує житловий стиль імперської аристократії Хейан XI століття. Більшість стін зроблено таким чином, аби регулювати освітлення всередині, щось на зразок жалюзі. Другий поверх – Вежа звукових хвиль зведено у стилі воїнів-аристократів. Тут є розсувні дерев’яні двері та гратчасті вікна. Власне, на цьому поверсі встановлена статуя Каннон. Третій поверх Купол завершення. На вершечку встановлено фенікса.
Весь комплекс оточений садом, створений в епоху Муромачі. Доріжки об’єднують між собою кілька павільйонів. Найефектніші види на Золотий павільйон – зі сторони Дзеркального ставка. Весь комплекс за задумкою творців мав нагадувати описи Західного раю Будди Аміди, котрі символізували гармонію між небесами та землею. На ставку є десять острівців, найбільший з котрий представляє японські острови, чотири камені символізують вітрильні кораблі, що прямують згідно з китайською міфологією до острову Вічного життя. На іншому ставку є Курган Білого Змія – патрона родини Сайонжі.
Трохи історії
В XIII столітті ці землі називалися Кітаяма (північні гори) і належали впливій родині аристократів Фуджівара. 1224 року Фуджівара Кунцуне вирішив зробити собі заміську садибу. Поряд поставив монастир, бо людиною був набожною. Монастир називався Сайонджі, і він став настільки значимим, що навіть нащадки Кунцуне змінили назву на Сайонджі. Але трапилося так, що Сайонджі Кінмуне взяв участь у змові та організації замаху на самого Імператора. То ж після страти володіння родини конфіскували. 1397 року їх, вже в доволі занедбаному стані, передали шьоґуну Ашіказі Йошіміцу.
Ашікаґа Йошіміцу
Ашікаґа вирішив будувати свою резиденцію. Аби звільнити час, він навіть передав титул шьоґуна своєму синові, однак державних важелів з рук не випускав. Протягом кількох років повстав палац Кітаяма. Звідси шьоґуни керували державними справами, а відпочивали в Золотому павільйоні, структура котрого відрізнялася від сучасної. На першому поверсі – зала очищення, де розмістили статуї Будди Шак’ямуні та Ашікаґи Йошіміцу. На другому поверсі – Печера Милосердя зі статуями чотирьох небесних королів та бодгісаттви Каннон. Вершечок даху прикрасили феніксом. Коли пан Ашікаґа помер, він заповів перетворити свою резиденцію на буддистський монастир, що і було зроблено.
Першим настоятелем став чернець секти Рінзай Мусо Сосекі, особистість сама по собі цікава, автор праць із садівництва, каліграфії, чайної церемонії та філософії. Монастир дістав нову назву Рокуонджі, або монастир оленячого саду. Назва походила від переказів про першу проповідь Будди Шак’ямуні. Ченці звели на пожертви багато різноманітних споруд. І більшість з них згоріли під час смути Онін. Вцілів лише Золотий Павільон і те, що перенесли до інших святинь: Зала бузкових хмар та Павільйон Небесного дзеркала – до монастиря Нандзенджі, Небесна кімната – до Кеннінджі, Храм розкаяння – Тоджіджі.
Мусо Сосекі
Довгий час згарище стояло пусткою та заростало собі поволі, життя теплилося навколо Золотого павільйону. В 1490 році шьоґун Ашікаґа Йошімаса звів в горах Хіґашіяма (тобто Східних горах) “Срібний павільйон” (Ґінкакуджі), котрий існує і донині. На якийсь час духовне життя перенеслося туди, тому відновлювальні праці почалися лише 1573 року. Вони йшли надзвичайно довго і були закінчені лише в XVIII столітті. В подальшому монастир спокійно собі функціонував, аж поки 2 липня 1950 року чернець Хаяші Джьокан не підпалив Золотий Павільйон у приступі бажання покінчити із собою. Його врятували, але от павільйон – ні. Відбудовувати почали за п’ять років і завершили аж 1987 року.
Джерело фото:
jp.zekkeijapan.com/spot/index/1048
