Серафікус за довгі два з половиною роки творчості в нашій спільності став одним з найкрутіших перекладачів, за його плечима – десятки перекладених анім. До того ж часом на Фейсбуку з’являються дуже гарні рецензії з різноманітного аніме. Ми не могли не вибрати його наступним респондентом для інтерв’ю, і не зазирнути на кухню перекладача, підглянути, як же створюються українські переклади анім, що виходять під нашим лого.
Як ти познайомився з аніме?
Насправді це сталося доволі пізно. Іноді я навіть думаю, чи я “тру анімешник”, бо своє перше аніме я подивився у 19 років. І це доволі дивно, адже я зростав у епоху розквіту Q-tv, а там були і “Наруто”, і “Бліч”, і “Сталевий Алхімік”, і “Шаман кінг”… І купа іншого аніме, але я їх чомусь не дивився. Мій найкращий друг дивився, а я ні, казав, що якісь китайози бігають, нащо воно. Хоча кілька разів залипав на “Наруті”, бо знала аніма, як в напрузі тримати. Але серйозно не дивився дуже довго.
І вже потім, коли я був… курсі на другому, може, універу, друг, думку якого я поважав, порадив подивитися Бліча, посилання кинув на нього, я вирішив, що можна… і мені сподобалося.
Чи пам’ятаєш перші враження від перегляду?
Так, пам’ятаю. Мені… подобалося все. Сюжет затягував, дешеві й пафосні фрази здавалися хоч примітивними, але досить стильними, а коли я бачив, як герої розтягують бої розмовами, то думав “О, певно, це частина японського менталітету. Як справжні самураї. От що значить воїнська честь, це круто”. Гадаю, ніхто так ще не хвалив намагання розтягнути хронометраж.
Як ти втягнувся до теми? Що дивився? Якою мовою?
А після того я й почав дивитися аніме, бо зрозумів, що це крута сфера… кінопродукції?.. у якій можна знайти щось круте. І після того почався перегляд культових анім: “Ельфійка”, “Ерго Проксі”, “Записник Смерті”, “Берсерк” і т. д. Це все перемішувалося з більш тенденційними речами час від часу, але зазвичай обирав те, що вважалося топовим. Перші аніме я дивився російською. Просто тому, що друг кинув посилання російською на ресурс, і я далі на ньому дивився. Тут варто зауважити, що я ріс у повністю україномовному середовищі, нехай і з діалектами, усі спілкувалися українською, телебачення дивилися українською зазвичай… ну якщо це не були типові серіальчики тих часів, які я не дуже любив, видання були українською, бо в інших сенсу не було, і мова українська навіть на інтерфейсах телефонів у людей стояла. Просто бо це було для них природньо. Тому якось я зацікавився “а чи є українською?” На той час я подивився тайтлів… може, десять чи двадцять.
І несподівано для себе я зрозумів, що є! І був приємно здивований самим фактом існування його. Я пам’ятаю… дискомфорт, коли починав дивитися українською, бо до того дивився аніме лише російською. Це було перше “САО” від Фанфоксів, а якщо від Фанфоксів, отже, це з високою імовірністю добре озвучення, я маю на увазі саме голоси й акторську майстерність, до перекладу в мене були якісь претензії… Але це не так важливо. І я відчув внутрішній опір цьому, неначе в голові вже з’явилася установка, що “аніме має бути російською”. Може, це й мої домисли… але мені здається, що багато людей в Україні не дивляться аніме українською саме через таку установку, бо їхня система світогляду налаштована на те, що аніме має звучати російською, і найкраще воно звучатиме саме так. Але досить скоро цей опір зник, а зараз мені незвично слухати аніме російською – бо дивлюся або укр, або англосаби читаю. Ось такий парадокс. Можливо, це лише в мене так.
Які жанри полюбляєш, які б серіали порадив в цих жанрах і чому?
Зазвичай я люблю щось, що змушує подумати або викликає сильні емоції, тобто люблю драми. Ще цікаво дивитися фентезі, з такого я й посереднє часто дивлюся. Але суть у тому, що гарне аніме – воно гарне незалежно від жанру. Головне, як на мене, щоб автору дійсно було що сказати. А що порадити? Мабуть, те, що вище згадував + “Євангеліон”, “Квіти зла”, “Ласкаво просимо до НХК”, “ФЛКЛ”, роботи Ватанабе та Юаси, подивитися, що є від Медхаусу. Ще варто подивитися 5 см за секунду, Досконалу журбу… можливо, “Я хочу з’їсти твою підшлункову”, “Твоє ім’я”, “Родом з Абіса”. Якщо перевірите, побачите, що все вищеназване – з різних жанрів, але це будуть чи найкращі їх зразки.
Чи в тебе з’явилися якісь вайфу і чим тебе зачепили?
Ні, вайфу в мене ніколи не було. Хоч у аніме часто бувають гострі та емоційні ситуації і іноді трапляються досить глибокі думки, персонажі завжди, як на мене, досить поверхові. З персонажами в літературі, або, більше, справжніми людьми значно цікавіше, бо вони глибші, різноманітніші і змінні. Ну, живі люди – на те вони й живі люди. Я думаю, що кожна людина по-своєму цікава, якщо її розкрити. Вже як мінімум своїми дивацтвами, яких може бути ціла купа. От ви можете уявити, як Оріхіме роздумує про золотий мільярд в контексті коронавірусу? Я теж ні. А бабця на базарі вам і не таке розкаже.
Як ти знайшов клуб Міцурукі?
Десь після того, як я почав дивитися аніме українською, я подумав, чи може бути десь анімешна спільнота українська. Здається, це було в час, коли от-от мали закрити вк, бо сторінку я знайшов вперше саме там, але нічого дуже цікавого там не побачив, наскільки пам’ятаю. А десь після закриття вк через певний час я знайшов Міцурукі на фб, може, через місяць. Там теж було досить порожньо, але траплялися цікаві пости, а ще в коментах, як здавалося, були цікаві люди. Але було досить бентежно: сторінка тоді називалася “Київський аніме-клуб ’Міцурукі’”, і я не розумів, чи маю право там знаходитися, бо був не з Києва, а слово “клуб” передбачає, що в нього потрібно вступати. Та все ж якось освоївся там, засидівся, і пішло-поїхало. Тому знайшов я його, фактично, сам, без реклами, бо шукав українське аніме-середовище, а найбільшим таким на той час було саме “Міцурукі”
Чому вирішив почати співробітництво з клубом?
Я не планував його починати. Тоді фб “Міцурукі” лише нещодавно стало на ноги, шукали когось з адмінів, формат інфи і т. д.… Адміни частенько пропонували писати в них на сторінці рецензії, а мені було що сказати (чи так я думав), тому я й кидав свої рецензії у повідомлення людям. Адмінів вони зацікавили, і мені запропонували стати адміном. Я посумнівався й погодився… типу чому ні, просто публікував би свої рецензії сам. На жаль, зараз я майже не адміню через різні фактори… основний з яких – лінь, мабуть.
З чого почалася твоя праця на ниві українізації?
Перекладав і українізував я контент, складав статті про студії та окремих діячів аніме-індустрії. Пам’ятаю, був час лампових стрімів на твічі від Фрунза. Тоді ми якось дивилися аніме і подумали… Не знаю, хто, що норм би й самим спробувати щось перекласти. Я не одразу на це погодився, бо це мені здалося складним завданням, на яке потрібно багато часу… Але на адміністрування сторінки мені часу потрібно було більше, і зусиль теж, як виявилося.
То от. Не пригадаю, як, здається, з намови того ж Фрунза, я почав перекладати й редагувати “Місце, що далі за Всесвіт”. Гадаю, Фрунз вирішив його перекладати, бо аніме дуже круте, а його ніхто не взяв з наших на переклад. Тому взяли ми. Новачки. Система була кривою, але швидкою. Фрунз назбирав купу людей, кількох редакторів і пустив їх у текстовий онлайн-редактор. Я почав перекладати серії з другої чи третьої – уже не згадаю. Досі пам’ятаю, як я редагував речення, за мною його відредагували назад з помилкою, я його відредагував знову, а потім через це почався срач. Незабутній досвід. Але якось це все ж діяло, і серії виходили швидко, бо на серії ми налітали кодлом, як кібці на… навіть порівнювати не хочу, бо люди образяться. І перекладали все за години дві-три. Ентузіазму в нас було по самі вуха.
Але переклад цей був кепський, якщо казати відверто. Занадто все неорганізовано було, занадто розхристана система. Потім ми її покращили, і зараз у нас по два-три перекладачі на тайтл у середньому. Але в усіх перекладачів свої підходи й свої правила, тому не всі з “Аманоґави” можуть зі мною в цьому погодитися. Той же Наруто перекладається багатьма людьми, як і раніше, бо дуже великий.
Ми вже покращили “Місце, що далі за Всесвіт”, я й сам його доредаговував. Тепер там наче все гаразд. Це головне. Адже це справді глибоке аніме.
А який проєкт ти вважаєш найцікавішим?
Поки що найцікавішим, що я перекладав і перекладаю, є… мабуть, “Легенда про чотири з половиною татамі”. Воно експериментує з формою, з мовою, тому з ним цікаво працювати. Мені цікаво погратися з мовою, з метафорою, зі стилями, але в аніме зазвичай цього не можна робити, якщо хочеш бути гарним перекладачем, адже не може старшокласник сказати “З високою метою – стати бунтівним світочем, що повстане проти кітчу Джоґасакі – я почав творити свої власні фільми” (це уривок фрази з “Татамі…”, друга серія). Це тут можна розгулятися, і це добре, нарешті можна хоч десь реалізувати свої хворі амбіції. Ще цікаво було з “Керол і Тьюздей”, де довелося віршувати, “Дятловим агентством”, де теж є цікаві діалоги, “Поліцейським ремеслом”, бо хотілося дати поліцейському й ельфійці різну манеру мовлення, і “Дороро з Анґолмуа”, бо я намагався уникати там іншомовних слів, бо аніме – історичні. У “Дятловому агентстві” я теж намагаюся так робити. Ці ж аніме (окрім “Анґолмуа”) і найцікавіші, мабуть + “Неверленд” + “Вотакой” + “Мисливець х Мисливець”.
Яке аніме із перекладених ти вважаєш найкрутішим? І найгіршим, до котрого не хотілося б повертатися?
Такого не було. Усі загалом непогані були, а мені якось байдуже, що перекладати. Ну хіба що хентай не перекладав би. І то в цьому питанні є свій інтерес, зважаючи на те, що можна подумати, як описувати усі ці процеси українською, але для нас, українців, це ще поле неоране. А на неораному полі ростуть розкішниці й золоті хріни. Тому навіть ця тема може бути цікавою для перекладача, мабуть.
Скільки часу займає переклад однієї серії?
Залежить від мого настрою і самого аніме. Настрій поділяється на бойовий і небойовий, коли є цікавість і натхнення, або коли нема + чи відволікає щось у процесі. А ще багато що залежить від жанру аніми. Романтика й шьонен – це, з того, що я бачив – жанри з найменшою кількістю рядків. Рядків по 300 в середньому. І фрази бувають легкі для перекладу. Важче з аніме про певну специфічну тему. Так було з “Ханебадо” та “Усмішкою з подіуму”. Там доводилося шукати термінологію для бадмінтону в першому тайтлі та дизайнерсько-модельєрні в другому. І важливо зрозуміти англійські, щоб правильно перекласти технологічні штуки. Бо раптом дивитиметься аніме хтось, хто любить шити і ловитиме фейспалми. Прикладом важкості є “Татамі”: речення довгі, складний синтаксис, герой вживає складні слова, постійно іронізує, і це потрібно вловити, та ще й у кожній серії займається чимось новим. Складність у кубі. Є ще марудні аніме, де 400-450 рядків. Так було – несподівано – з “ДхД”. Ніби й просте аніме, а говорять про систему магії, янголів, демонів, і в цього є своя термінологія, усталені імена в українській… і купа описів вражень героя від дівчат. Тому не так вже й легко.
Ти маєш педагогічну освіту. Чи допомагає це у перекладах і чим?
А це вже інсайд. Мене зливають? У мене освіта настільки ж педагогічна, наскільки філологічна та редакторська. І педагогічний аспект – ні. Другий аспект теж не дуже допомагає. Гадаю, мова моїх персонажів надто літературна, зараз я намагаюся баланс шукати, а раніше його було менше. Дабери скаржилися, що слів не розуміють. Так у Дороро… Дороро колись сказав(ла) “Ухоркався”, а дабер цього не знав. Сподіваюся, хоч редакторська нічого не попсувала.
Чи ти сам працюєш над перекладом, чи з кимсь кооперуєшся?
Коли як. Частіше кооперуюся. Я не проти з кимось працювати, так і легше, і цікавіше. Власне, сам я перекладав лише “ДхД”, здається. Чимало серій у “Мисливці” переклав, думаю, і надалі так буде, зважаючи на обставини. Останнім часом я намагаюся працювати з кращими перекладачами, щоб легше було редагувати.
Чи не було думки почати озвучувати?
Ні, у мене не дуже артистичний і приємний голос. Та й перекладацької роботи багато, куди ще розпилюватися. Краще щось ліве перекласти. Так я вже переклав гру “Принц Персії: Піски часу”. Її потрібно лише озвучувати, озвучувачі вже працюють з цим. Ще “Морровінд” перекладав раніше, сподіваюся, нічого не спаскудив. Тут і компетенція хоч якась є, і досвід теж хоч якийсь.
Чи зараз дивишся інше аніме окрім того, котре перекладаєш?
Так, коли є час. Серій по 2 на день, якщо можу. Зараз ось дивлюся “Робін – мисливиця на відьом”.
Як твій досвід перекладача впливає на твою повсякденну діяльність, роботу?
Гадаю, що позитивно. Я працюю перекладачем-редактором, не так давно, а до цього навчався. За цей час англійську, з якої перекладав, трохи покращив. Тому є таки користь, якщо сфера роботи підійде. Але ні, роботодавці навряд чи зацікавляться тим, що хтось до цього перекладав аніме.
Часом ти пишеш рецензії на фейсбук. Чи взагалі тобі подобається писати?
Так, якщо є що сказати, і аніме вразило. Але останнім часом таких щось не було. Але, може, невдовзі щось таки нашкрябаю. Я хотів написати про “Хьоку” і ще кілька аніме, які перекладав, але руки не доходять. Крім того, якісна рецензія – це пошук інфи і інших джерел, теж робота, щоб не просто сказати “10 з 10”. Принаймні у мене такий підхід. І на цей підхід у мене поки бракує часу й самоорганізації. Але, може, колись…
В 2019 році ти відвідав фестиваль WeGame 5.0. Які були враження від фестивалю? Чи був це перший фест?
Враження були позитивні, це був перший мій фест в принципі. До цього я й косплеїв живих не бачив, здається, якщо це не бомж в костюмі Гуфі на центральній площі міста, звісно. Було круто відчувати, що ти серед своїх, і що люди так стараються, аби показати свою любов до мистецтва. Чудове відчуття.
Чи вразили тебе косплеєри і чим?
Косплеєри вражали, по-перше, сміливістю – у таке вдягнутися! – по-друге, увагою до деталей. Якщо вони роблять усі костюми й грим самі… То це точно має бути купа роботи. Це варте поваги. На WeGame були ще люди з дуже крутими неанімешними косплеями, і ті були взагалі крутезні, з механічними деталями, купою гриму… Колосальна робота, словом. Я був вражений.
Що не сподобалося на фесті?
На фесті перед будівлею було мало лавочок. Ніде було впасти. Оце мінус був чималий і найпомітніший. А ще продавали багато росмовного мерчу, а україномовного було менше – тоді ще й з об’єктивних причин, та й мова заходу була українська. Сподіваюся, на наступному святі українського буде ще більше.
Які творчі плани на майбутнє?
Поки нічого конкретного не можу сказати. Як вітер подує. Перекладати, на жаль для своїх глядачів, планую і далі. Добре було б перекласти всього “Мисливця”, це робота великих масштабів і може, прийдешні покоління анімешників мені ще скажуть за неї спасибі. Було б круто, бо аніме круте, знає, як зацікавити.
Що ти думаєш про майбутнє Аманоґави?
Думаю, що в Аманоґави теж усе буде добре, принаймні протилежних тенденцій я не бачу. Хотілося б і далі розвиватися, ставати кращими, мати змогу просувати український продукт
Бліц:
– улюблений аніме-герой і чому
Такого немає, справді. Ніхто не вразив. Особливо. Якщо з поганців… Ну нехай буде Айзен та Урахара з Бліча. На честь того, що це було моє перше аніме.
– улюблений фільм
“Супергеройська” трилогія Ш’ямалана, “Бійцівський клуб” і… “Врубай на повну котушку”, мабуть
– улюблена книжка
Будь-який з романів Умберто Еко, “Маг” і “Колекціонер” Фаулза, “Воццек” Іздрика, усі романи Домонтовича.
– улюблена японська страва
Рамен? Я їв рамен і суші. Перший більше сподобався.
– хобі окрім перекладу
Почитати щось, на музичних інструментах пограти
– улюблена цитата з книги
Теж немає. Але нехай буде ось ця. Вона цікава своєю точністю, глибокодумністю та ерудованістю “Звичайно, дуже легко піддатися спокусі й сказати, що письменник виблював книжку або зварганив її чи прохрюкав, але дієслова бюрократичного або гендлярського жаргону є набагато ефективнішими: виконати, пустити в хід, використати. Ці сухі слова, сполучаючись із палкими епітетами, скидають супротивника у прірву вічної ганьби”.
– пісня, яка тебе характеризує
Radiohead – Creep
– що тебе мотивує а що знеохочує?
Мотивують цікаві твори, цікаві люди й цікаві розмови. Знеохочує протилежне, а також власна лінь і часом туга
