Є такі майстри манґи, котрі чудово себе почуваються в рамках одного жанру. Цукаса Фушімі спеціалізується на історіях стосунків братиків і сестричок. Найвідомішим його творомє “Ероманґа сенсей”, але сьогодні мова піде про більш ранній, і на мою думку дещо кращий твір “Не може моя сестра бути такою милою”. Суть історії доволі проста: 17-річний Кьоске Косака мешкає в Токіо разом з батьками та молодшою сестрою. От тільки з нею в нього добрих стосунків не виходить від слова взагалі. Дівчина не сприймає свого брата, ставиться до нього зневажливо, хоча явної причини тому немає. Це можна було б пояснити тим, що вона – починаюча модель і зоряність трохи закрутила їй голову (як це часто буває з молодими дівчатами). Аж поки братик не знаходить диск “Зоряна відьма Меруру”, в середині котрого був диск з грою “Кохаймося із сестричкою”. І виявилося, що наша Кірін – прихована отаку.
Загалом я б розглядав це аніме у двох площинах. Перша – це побудова дружніх стосунків між братом і сестрою, як на мене, це у обох виходить не дуже. На щастя, автору вистачило клепки не натягнути сову на глобус і не перейти цілком в еротичну площину. Натяки на це є, але скоріш вони так і залишаються натяками зі сторони Кірін, на котрі Кьоске Косака не дуже поспішає вестися. Брат і сестра грають собі в ігри на ноутбуку, але далі ігор це практично не йде. Можливо, саме через характер дівчини, котрій, як мені здається, взагалі буде доволі важко в житті, якщо вона поводитиме себе, ніби мале стерво. Тему стосунків все ж нормалізували до братньо-сестринських, і я вважаю це великим плюсом серіалу.
Друга площина – вихід Кірін із її таємними захопленнями на світ. Мабуть, ці відчуття відомі кожному отаку: чи сприймуть твоє захоплення батьки. Як знайти однодумців (з цим в епоху онлайн взагалі проблем не буває). Перші зустрічі, де ти сидиш ні в тих, ні в сих, бо нікого не знаєш. Перші друзі по захопленням, з котрими сперечаєшся до хрипів в горлі. І перший похід на фестиваль. Погоня за рідкісними фігурками чи якимись іншими скарбами, цінними для отаку. От саме це і є дуже крутим в серіалі. Я особисто теж пізнавав себе в деяких моментах, хоча мій шлях у фандомі доволі сильно відрізнявся від більшості. І все ж свій перший фест я не забуду досі.
До речі, що цікаво, разом з героями ми могли відвідати “Комікет” в Токіо. Він суттєво відрізняється від всього того, що бачать українські фани аніме на невеликих фестах, і є трохи подібним до “Comic Con” і вже менш схожий до традиційного європейського аніме-фесту. Самі розумієте, що відвідати фест в аніме в умовах пандемії COVID – це море ностальгії. Так само прикольно відвідувати японські фандомні крамниці (ех, моя мрія про Volks), де головні герої прямо біля стендів сперечаються про свої фандоми.
Насамкінець, не забуваємо, що це перш за все комедійне аніме, а значить ви побачите багато смішних чи кумедних ситуацій. Деякі з них пов’язані із другорядними персонажами, такими як готична лоліта Куронеко чи її подруга в круглих окулярах (пізнаєте типову відвідувачку фестів?). Можна сказати, що в анімі є і лайтова версія кохання, адже Кьоске має давню подружку, котра в нього закохана. Ця лінія теж якось не знаходить розвитку (це якщо судити з першого сезону та спешлів, котрі були озвучені українською). Але загалом нас не ставлять перед великими серйозними питаннями. “Не може моя сестра бути такою милою” – це головним чином легка комедія, котра вміло приховує серйозність, це розважальний продукт, котрий може легко подати поважну проблему і так само легко запропонувати її вирішення (ну, окрім спілкування з батьком, котрий гіпертрофований традиціоналіст).
І саме тому, через різноплановість сюжету, через другорядних персонажів, котрі часом кращі від головних, через цікаві моменти і страшенну ностальгію я вважаю серіал “Не може моя сестра бути такою милою” кращим за “Ероманґу сенсея” попри те, що графічно друга реалізована краще. Кілька різних ендингів (в 12 серії особливо гарний) тільки додають пікантності серіалу. Дуже рекомендую до перегляду всім отаку, особливо починаючим.
