Що ми отримали від третього сезону Літературних Псів?
Якщо чесно, я приємно вражена. Вперше за весь час відколи я дивлюся це аніме мені захотілося почитати манґу. Може це мінус, що виникає почуття браку чогось важливого, наче щось пропущено, але чого ще можна очікувати від аніме в якому хоч греблю гати цікавих персонажів і всього 12 серій?
Взагалі я думала почитати манґу раніше, але погортавши кілька сканів, я трохи розчарувалася тутешньою мальовкою, персонажі виглядають якось надто убого (особливо в порівнянні з анімешними) і фони скупенькі. Виправте мене, якщо це не так. Але так чи інакше третій сезон обірвали на найцікавішому 😱😱😱😱😱😱
Мегацікава та напружена арка логічно завершилася, але навіть часу на фінальні жартики бракувало. 😱😱😱
Але спробуємо по-порядку.
У раніших рецензіях я вже писала, що мені до вподоби стиль серіалу. Він достатньо смішний та приємний, щоб не прикопуватися до всіх деталей реалістичності поведінки детективів та мафіозі. І достатньо серйозний, щоб зрозуміти що відчувають персонажі і їхні проблеми. А ще є чудова атмосфера підпілля Йокогами.
Я дуже рада, що сезон розпочався із ще одного флешбеку у мафіозне минуле Дазая. Хоча арка не настільки крута як перші чотири серії 2-го сезону, але має власну інтригу. Крім того цікаво дізнаватися чому персонаж нерозлучний з капелюхом і чому так відданий босові та організації. Головний суперник проте залишився недорозкритим, але для мене усе компенсувала лінія із бандою дітей.
Далі маємо кілька майже непов’язаних між собою серій. Зрештою усе що стається тут відіграє свою роль, що приємно втішило. Завершує усе чудова, напружена арка, із рішучими діями і великими ставками. Режим “хто кого перехитрить” увімкнено на повну.
Антагоніст Фьодор Достоєвський виявився сильним суперником,вельми пафосним, із якоюсь там своєю філософією і взагалі гарно пограв на нервах, проте мене він неабияк встиг побісити. Нічого особливого на мій погляд у ньому немає.
Один із вирішальних поворотів виявився настільки ж крутим, наскільки й мемним (якби так не проспойлерити… і з чогось подібного ми сміємося у Гарі Поттері).
Як я вже казала, виникає велике почуття недосказаності і на жаль деякі круті персонажі (як мінімум Чуя і Ґін) так і залишаються із кількома репліками. Проте з іншого боку Озброєне Детективне Агентство показало себе у всій своїй красі. Помітно поменшало у цих серіях Дазая та жартів про самогубство. Хоча саме завдяки цьому інші персонажі отримали екранний час. Все ж важливості у цього персонажа ніхто не відібрав. Особливо мені сподобалися його діалоги із серії про директора сиротинця та фінальний, де нарешті одна вічна тема нарешті отримала зрушення.
Ацуші вже в Агентстві як риба у воді, без страху використовує свою здатність і став помітно рішучішим.
І ще не можу не згадати про візуальну сторону. І так стильна мальовка стала ще милішою оку; кольори, фони, вигляд персонажів, локації, вигляд “здатностей у дії”, елементи внутрішніх роздумів, стиль флешбеків – це все так красиво 😍
Мій висновок сьогодні такий: вип’ємо чашечку кави за Бродячих Псів. І за продовження екранізації.
