Рецензія валялася на фб вже давно, а на сайті її не було донині.
Сьогодні хотілося б згадати таке аніме, як “Ковбой Бібоп”. Насамперед варто згадати ім’я режисера тайтлу – воно є ключовим для розуміння цього аніме як мистецького продукту. Отож режисером тайтлу є Шінічіро Ватанабе, до слова, він автор і іншого аніме, про яке не дуже давно згадували – “Самурай чамплу”. Якщо уважно проаналізувати назви двох тайтлів, уже можна знайти спільні риси – Ватанабе послуговувався своїм стилем і баченням процесу створення продукту. Тільки “Ковбой” – більш ранній і, можливо, не настільки історично складний, як “Самурай”.
Як і “Самурай”, “Ковбой бібоп” – це теж суто авторський продукт, а не просто екранізація манги (що трапляється, до слова, не так вже й часто).
Мабуть, найлегшим та найпослідовнішим буде аналіз цього аніме через назву, яка і дозволяє чітко виділити стильові лінії аніме:
“Ковбой”
На перший погляд, сюжет доволі простий: група людей різного віку, статі, поглядів, моральних принципів сходиться, аби заробити грошей на ловах злодіїв, за що дуже щедро платять, вони весь час по вуха у проблемах – і подорожах.
Тут в аспекті стилю ми вже бачимо варіації на тему американської масової і вестерн культури і змішування її футуризмом – тільки не утопічним – а не історичного анахронізму з алюзіями на сучасність, як це було у “Самураї” (Цим заграванням з культурою і цікавий Ватанабе, як митець, він здатен перенести її хоч у минуле, хоч у майбутнє). Той, хто бачив аніме, міг би мене зараз перебити і сказати: “Але ж там були різні народи, з різні міста з різною традицією в аніме, ми ж бачили там пустельні східні міста”. Так, це є, але це можна сприймати, як американський культурний квартал (типу як китайський, де і населення, і кухня відповідні). Проте загалом світ – цілком “вестернізований” – наповнений ковбоями, пошуком бандитів, далеких міст і свободою, а інші культури тут – лише доповнення до загальної декорації. Цією поміссю і цікаве аніме, як футуристичний серіал – бо він показує, як різні народи та культури змогли б вижити в майбутньому і зберегти свою ідентичність і не розчинитися у космосі загальною аморфоною масою. І, можна сказати, що ця частина (“ковбой”) є масовою частиною, що змушує всіх і кожного спостерігати за подіями. Це сюжетна і водночас описова інтрига, ми хочемо дізнатися, який цей світ, що ми бачимо на екрані, і що станеться з героями в ньому. До речі, за цю ж частину відповідає і джазова музика.
Але є в аніме ще один аспект, який просто необхідно згадати, і який показує іншу сторону аніме – бібоп. Взагалі, бібоп – це напрям в джаз-музиці, коли музична партія починається одним інструментом, а потім до неї додаються партії інших інструментів, які варіюють і доповнюють загальну мелодію – і, власне, самої головної теми теж немає, вона теж стає варіацією на основну тему, яка була на початку (це характерно для всього напряму джазу – кожен інструмент ніби грає свою партію бореться з іншими партіями, але й неодмінно тісно залежний від них) і закінчується бібоп-пісня теж темою одного інструменту – як почалося, так і закінчилося.
Суть цього стилю дуже вдало характеризує героїв: на початку аніме вони всі сходяться, співпрацюють, але не тому, що команда, а тому, що кожен має свою ціль, мету, бажання, і, головне, – минуле, і врешті-решт, повертаються до свого старого життя, до минулого, “виходять з партії і грають тільки свою основну тему”. А сам процес ловів злочинців – це і є ось та гра в загальній кофліктуючій партії, яка неодмінно мусить закінчитися.
Як би не було парадоксально, але тією основною соло темою є блюз. Саме під блюз (хоч про нього й не згадується) нам демонструють минуле героїв та їх переживання, і саме блюз характеризує їх повернення до минулого і залежність від нього – наскільки б абсурдним, беззмістовним і деструктивним те повернення не було. Саме тут зачіпаються проблеми не будення, а й сенсу життя людини – адже ж і герої ходять по лезу і наражаються на небезпеку, аби тільки потім мати змогу віднайти хоч часточку того сенсу – і в кожного героя він свій.
Насамкінець хочеться акцентувати на стилі аніме – він дійсно послідовний і, як ми розглянули, комплексний – тобто, як і в “Самураї”, тут стиль не заради стилю, і не просто стиль малювання, він теж послідовний і в образах персонажів, і в сюжеті. Цей стиль дуже важко пояснити, його потрібно смакувати – і саме це смакування і робить “Ковбоя” шедевром. А найголовніше, що це тільки дрібка того всього, що можна про це аніме сказати, адже говорити про нього можна дуже довго, а ще краще – дивитися
