Ще одна стара рецензія, яка до цього була лише на фб.
“Зошит смерті”. Мабуть, це одне з тих відносно небагатьох аніме, яке відоме не лише в субкультурних анімешних колах, а вже стало загальнокультурним явищем – про нього ходить багато мемів, воно нещодавно екранізувалося на Заході. І популярність його, у цілому, зрозуміла: сюжет, дійсно якісний закручений детективний сюжет про ігри розуму і надлюдські можливості.
Але сьогодні хотілося б проаналізувати його трішечки глибше і виокремити певні основні естетичні лінії – культурні підтексти, так би мовити, завдяки яким воно стає значно глибшим і більш мистецьки цінним продуктом. Хоча варто сказати, що у ці підтексти актуальні лише для першої частини аніме: для першого опенінґу та (СПОЙЛЕР, раптом що) смерті Л. Також відразу потрібно виокремити одну річ: більшість культурних підтекстів у аніме додав режисер, а не мангака, тому у манзі ви їх не знайдете.
І перша культурна лінія – класична, детективна, “світська” – злочин і кара. Цей підтекст, по суті, найочевидніший: хоч ми розуміємо, що Кіра хоче зробити світ кращим, проте методи його неприйнятні й жорстокі. До того додається ще й гордість і самовпевненість – і Лайт уже вважає себе заледве не месією нового світу. І, щонайголовніше, його на цей “героїчний” вчинок спонукає нудьга! Нудьга, яку він хоче загасити вбивствами. Саме тому він у кінці демонізується (показується ну вже зовсім психом) і програє – інакше бути у системі “злочин – кара” і не могло. Саме через такі уявлення злочином вважається, наприклад, самосуд – бо він приводить до хаосу і суб’єктивності, а також середньовічного типу справедливості – те, що М. Фуко називав більшим покаранням за менший злочин, ще й демонстративний.
Друга культурна лінія – християнство. До слова, японці використовують християнські ідеї не через глибоку віру, а, імовірніше, через екзотичність – як для нас екзотичні, скажімо, буддизм чи синтоїзм. Тут теж так: по-перше, режисер грається з яблуком Рюка – аналогії з Плодом пізнання Добра і Зла і вигнанням Адами і Єви з Раю, гадаю, очевидні. Також сюди відноситься форма хреста з аніме та смерть і останній день життя Л. Так, сцена, коли Л витирає Кірі ноги – це не яой, це, найімовірніше, натяк на аналогічну сцену з Біблії, коли Ісус помив Іуді ноги – тобто режисер нам показує, де добро, а де зло, уже цими паралелями. Та й Л віддав своє життя, аби інші могли спіймати Лайта. Крім того, і в рамках християнського світосприйняття Кіра – зло: адже християнська ідеологія передбачає всепрощення: “Полюби ворога свого, як себе самого”, а Лайт далекий від цього, ще й грішить гординею. Крім того, шінігамі у цій системі уособлює демона (який і дав Лайту зошит), а Кіра – просто його іграшка.
Нарешті, третя культурна лінія – Ренесанс, або ж Відродження. На перший погляд видається, що вона сюди не лягає, але докази цьому, наприклад, – перероблені роботи митця доби Відродження Мікеланджело (обидві в опенінґу): картина “Створення Адама” та перемальована його статуя “П’єта”. Крім того, на Відродження як культурну паралель натякають ідеї головного героя: для цієї культурної доби був актуальним феномен “Титанізму”, коли людина ототожнювала свої можливості з божественними (як заперечення попередній середньовічній покорі) і вважала їх безмежними, що й робить Лайт: він вважає себе месією нового світу, і нам неодноразово показують його у позиціях, що його нібито вивищують “над масою”. У сюжеті всі ці лінії непомітні, бо він дуже насичений і їх туди навряд чи можливо було помістити, але ми можемо віднайти відображення цих ідей у опенінґу та смерті Л. Хоча, звичайно, це можуть бути і мої домисли, щодо самих ідей твору; втім, паралелі на християнську символіку та роботи доби Відродження – це факт, який важко заперечити. Тому твір і досі відритий для дискусій, я лише спробував відшукати в ньому деякі культурні відгуки, які можуть бути нам цікаві
