Сьогодні в нас трохи незвична стаття. Вона буде не про якийсь гурт чи співачку, а музичний інструмент. Шямісен, або самісен – цитуємо вікіпедію – “традиційний струнний музичний інструмент в Японії. Складається з прямокутної дерев’яної основи, що обтягнута шкірою кішки чи собаки, та грифа, який пронизує цю основу.” Цей трьохструнний інструмент з’явився в Японії в XV-XVI століттях. Його попередником став саншін, а той в свою чергу походить від китайського саньсяню, котрий в свою чергу має коріння в середньоазійських інструментах. Шямісен дуже популярний в Японії, він використовується в театрах Кабукі та Бунраку, а також при навчанні гейш. В старовинні часи блукаючі сліпі музики ґозе грали на ньому свої пісні – майже як у нас кобзарі.
Існує декілька різновидів шямісену. Хосоджао має вузький гриф і використовується в музиці Наґаута. Чюджао – середній грив і використовується в кійомото, токіваджу та інших. Цуґару має товстий гриф, він поширений виключано на півночі Японії. Виготовляється з дерева твердих порід (особливо цінується червоне дерево), корпус обтягується котячою або собачою шкірою. Грають на ньому великим плектром “бачі” (дерево, слоняча кістка, панцир черепахи, пластик). Бачі маж трикутну майже правильну форму з гострими краями. Струни роблять з нейлону, шовку і тетлону.
Шямісен досить поширений в сучасній японській культурі. На ньому грають деякі рок-гурти (нью-ейджевий виконавець Аґацума Хіроміцу), джазі (Гленн Хоріучі), цей інструмент можна побачити у фільмі “Затоїчі”, почути в Наруто, “Майстер Муші” тощо. А в “Меланхолії Харуха Сузумії” так звали кота. Брати Йошіда додумалися видобути з шямісену звучання, наближене до електрогітари.
