Де Японія і де джаз? Чи є щось спільне між цими поняттями? Здавалося б, музика темношкірих людей, вивезених з Африки мало співвідноситься із культурою Країни Сонця, що Сходить. І все ж джаз не тільки прижився, але і став одним з музичних облич Японії. Більше того, навколо джазу будується дія аніме-серіалу “Аполлон зі схилу”, котрий могли переглянути всі, хто цікавиться напрямами джосей або слайс.
Американці та японки танцюють джаз у нічному клубі “Оаза”, 1945 рік
Вперше джаз приплив до Японії з Америки та Філіпін в 1920-х роках. Тоді спостерігався первний бум зацікавлення культурою США, і не дивно, що разом з книгами, образом життя прибували і платівки. З’являлися люди, котрі хотіли грати подібну музику у себе на батьківщині, виникали навіть музичні колективи. Першим таким вважається The Hatano Jazz Band. Взагалі його вважають танцювальним, проте учасники зробили навіть невелике “стажування” – відправилися до Сан Франциско, аби наживо послухати відомі колективи та виконавців. Потроху сформувалися два центри нової музичної культури: в Осаці та Кобе. В 1924 році в Осаці діяло близько двадцяти данс-голлів, в котрих грали переважно японці. Однак, прихильникам традиційності не сильно сподобалися ці клуби, і вони домоглися закриття джазових закладів в Осаці. Це призвело до того, що всі активні діячі перебралися до Токіо. І ось настав той день, коли трубач Фуміо Нанрі досяг міжнародного визнання. В 1929 році він поїхав до Шангхаю, де грав з Тедді Везерфордом. Згодом, в 1932 році давав концерти в США. Після повернення Нанрі записувався зі свінг-гуртом Hot Peppers.
Натомість Ріочі Хатторі та Коічі Сугії вирішили адаптувати джазову музику до японських традицій. Вони грали японські народні чи театральні пісні з джазовим відтінком, додавали японську тематику до нових композицій, створюючи симбіоз культур. Можливо, саме завдяки їм джаз повернувся до Осаки. В 1933 році там відкрилася перша джаз-кав’ятрні “Чігуса” (jazu kissa), де відбувалися живі виступи та прем’єри нових пісень та композицій. За прикладом цієї кав’ярні подібні заклади з’явилися по всій Японії, і почали конкурувати зі вже звиклими данс-голлами.
Між тим міжнародна політика уряду змінювалася, і змінювалося ставлення до американської культури. В 1940 році була заборонена композиція Shortage Song, котру Хатторі написав для Rhythm Boys, що призвело до розпаду цього бенду. Після нападу Японіх на Перл-Харбор джаз заборонили. Але виявилося, що ця культура настільки прижилася в японському суспільстві, що навіть патріотичні пісні експлуатували заокеанські тематики. Після війни джаз отримав новий поштовх до розвитку. Японські міста були переповнені американськими солдатами, котрі потребували музики свого дому. З’являлися нові таланти, серед котрих варто відмітити Тошіко Акійоші. Вона приїхала до Токіо в 1948 році з мрією стати професійним музикантом, де заснувала квартет Cozy Quartet. Її помітив Хемптон Хос, котрий разом зі своїм військовим оркестром грав у Йокогамі. Він порекомендував молоду піаністку Оскару Петерсону і той витягнув Тошіко до Бостона.
Тошіко Акійоші з чоловіком Л’ю Табакіним
Починаючи з 50-х років починає активно і бурхливо розвиватися вільна джазова сцена. Вважається, що 1969 ріку став ключовим, коли на сцені грали барабанщик Масахіко Тоґаші, гітарист Масаюкі Такаянагі, піаністи Йосуке Ямашіта та Масахіко Сато, саксофоніст Каору Абе, басист Мотохаруто Йосиф та інші. На міжнародному рівні стали відомі Садао Ватанабе (котрий також вийшов з Cozy Quartet), Ріо Кавасакі, Теруо Накамура та інші. Вони гастролювали в США, деякі залишалися для музичної чи освітньої кар’єри. В 60-х роках японський джаз знову повертається до народних коренів – це була відповідь на критику традиційного крила суспільства. Тут варто відмітити праці Тошіко Акійоші та її чоловіка Л’ю Табакіна. На альбомі Kogun вони використали народні інструменти, а в наступному Long Yellow Road (1975) адаптували традиції японської придворної музики. Подібні тенденції прослідковувалися у Масахіко Сато та інших. Критик Вільям Майнор назвав цей напрям естетикою дзен.
Масахіко Сато
З розвитком поп- та рок-музики популярність джазу почала скорочуватися. На зламі тисячоліть центром став Токіо, де працювали Аядо Чіє (імітувала американський чорний вокальний джаз), Такаші Мацунаґа, гурт Вoil & “Pimp” Sessions та інші. В Осаці грав квартет Indigo jam. До світових зірок долучилися піаністка Хіромі Уехара. Після золотого дебютного альбому вона грала з Чіком Корі, Стенлі Кларком та Ленні Вайтом. В 2011 році Хіромі разом з Ентоні Джексоном та Саймоном Філіпсом створила THE TRIO PROJECT. Втім, не цурається і співпраці як з великими філармонічними оркестрами та і j-pop виконавцями.
В 2010 роки звучання ускладнилося через застосування ритмів хіп-хопу та R&B. До заслужених ветеранів сцени долучилися нові обличчя: MEGAPTERAS, Yasei Collective, Shun Ishiwaka (石若駿), Mononkul і Takuya Kuroda. Втім, залишаються і традиційні течії, котрі розвиваються своїм шляхом.
Хіромі Уехара
