А що якби ранобе створювалося в Україні? Уявіть собі скільки цікавих ідей можна було б подати в такій красивій обгортці. На щастя, ми не перші хто так подумав і ці картинки, що мабуть привернули вас до читання, — не звичайні арти. Це ілюстрації до українського ранобе “Там де немає тіней”, яке зовсім недавно вийшло з друкарень. Окрім симпатичних концептів та самого поняття ранобе нас зацікавила офіційна Фейсбук-сторінка проекту та сайт авторки. Там є буктрейлер, знайомство з персонажами, уривки, різна цікава інформація. Одразу видно, що все створювалося із захопленням та любов’ю. Ми не могли пройти повз такої події та вважали за обов’язок довідатися більше. Тому сьогодні у нас в гостях авторка книги — Вікторія Цибульська, продюсер Об’єднання кінематографістів “КІНО-ЛОГОС» сценарист телеканалу СТБ та майбутнього мультфільму від “Укранімафільм”.
Фото з профілю пані Вікторії у Фейсбуці
Чому ви обрали для свого роману саме форму ранобе?
З самого початку не було й гадки про те, що це може бути ранобе.
Макс прийшов та сказав, що має ідею ВН (візуальної новели) про звичайного хлопця з сьогодення, який завдяки дивним подіям потрапив у потойбіччя, і якщо мені таке до вподоби, то попросив написати сценарій до сюжету. Я погодилась. Але для створення ВН потрібна команда та гроші, і тоді хтось із друзів сказав, що кошти можна дістати, вигравши ґрант. Але там умова – проект повинен бути пов’язаним з українською культурою. “О’кей!” – сказали ми і стали думати далі. А що тут багато думати, коли уся справжня українська історія асоціюється з козацькою державою, з якою рівною мірою рахувались європейські монархи та східні правителі! Саме початок ХVII століття – ознаменувався вельми успішними походами козацького війська під проводом гетьмана Петра Сагайдачного, який з незмінним успіхом отримував перемоги і над Туреччиною, і над Московією, але війна 1621 року під Хотином стала останньою битвою великого гетьмана…
Саме з подій цієї війни і починається розповідь.
Таким чином, сюжет нашої візуальної новели перемістився на 400 років у минуле і разом з цим з нього випарувався наш початковий головний герой, поступившись місцем молодому козаку-характернику та його друзям, які, на відміну від сталого уявлення, не мали засмальцьованих чубів, оголених торсів та незмінних шароварів. І виявилось, у цьому ми анітрохи не погрішили проти істини, бо як свідчать історичні джерела, червоні шаровари – то була лише парадна форма, довгі чуби мали заслужені воїни поважного віку, а голий торс – то взагалі було табу, бо козаки були людьми вельми віруючими та вважали за гріх оголювати тіло.
Робота закипіла: створювалась основна сюжетна лінія, розписувався по поличках синопсис, розраховувались витрати, але… ґрант ми так і не виграли. Проте я вже так захопилась сюжетом, що було дуже шкода його кидати і поступово сценарій візуальної новели перетворився на художню книгу, яка мала риси історичного фентезі. А так як в нас з Максом вже були певні напрацювання щодо вигляду героїв вн-ки, то ми подумали – а чим це не концепти ілюстрацій для книги? Так і вийшло ранобе.
Вам особисто мабуть до вподоби манґа-стиль малювання?
Так, дуже до вподоби і моя улюблена – маловідома манґа “Продавець магії Рома”.
Тібор
Чи одразу планувалося взяти за основу сюжету протистояння чорта і козака-характерника?
Як тільки думки стосовно сюжету перекинулись до подій сивої давнини, одразу пригадались українські народні казки. А там, як ви знаєте, усілякої містики хоч ґреблю гати! І виявилось, деякі наші казкові герої мають свої східні аналоги.
Як постали образи диявола-людини Тібора, хлопця-кота (неко-куна по-анімешному) Хведя, лісової чаклунки Малуші та інших героїв?
Образ Тібора стоїть трохи осторонь міфології, як такої і базується у першу чергу на історичній постаті римського імператора Тиберія, у добу якого було розп’ято Христа.
Тібор – уособлення абсолютного зла, яке має людське лице і душу диявола.
А от Хведь, Малуша, Лісовик та його онучки постали з аналогії між нашими героями та класичними японськими персонажами, приправленими власною фантазією, бо що ж то за твір, де її немає!
Еля та Юзя – онучки Лісовика
Ілюстратор Макс Сухарев намалював персонажів саме такими, як ви їх уявляли?
Усі концепти персонажів були народжені у гарячих суперечках, бо кожен з нас мав свою думку про їхні риси та вдачу, але зараз я вже навіть не уявляю, що наші персонажі могли би виглядати якось по-іншому.
Повертаючись до Малуші, одразу спадає на думку кіцуне, японська дівчина-лисиця перевертень. Також є персонаж вовкулака. Як ви обирали міфологічні мотиви та легенди для книги?
Малуша – не зовсім кіцуне, бо народилась вона звичайною дівчинкою, а здобула можливість ставати лисицею тому, що у дитинстві разом з мамою-знахаркою оселилась у Вирії. Там вона навчилась усім премудростям лісової магії, але на відміну від слов’янської босорки, злої відьми, що перетворюється на тварин та шкодить людям, вона всіляко їм допомагає. Ну, а вовкулака – то здобуток майже усіх європейських культур і пройти поз нього було аж ніяк.
Малуша
У вашій історії є два світи — світ людей та світ нечистої сили?
Так. Але є ще й третій світ – Вирій. Відомо, що у слов’янській міфології це місцина, куди летять на зиму птахи, бо там завжди тепло, але в сюжеті він постає, як особливе місце між світом мертвих та живих, куди простим людям не дістатися. Подорожувати по ньому дано лише обраним чаклунам та чаклункам та істотам з потойбіччя, що наділені магічними силами. Наші герої опиняються там завдяки тому, що на війні стикнулися і самим чортом і тепер він, переможений, вигадує плани помсти.
Мабуть довелося дослідити історичні події та постаті, щоб створити із цього водночас і захоплюючо-розважальне і достовірне тло для подій?
Звичайно, довелося чимало попрацювати з історичними фактами, але більша частина матеріалу неминуче залишилась “за кадром”, лише десь відсотків 20-30 з усіх фактів та цікавинок потрапило до рукопису. І це звичайна практика, коли треба зберегти динаміку та не перевантажити сюжет.
Скільки сторінок та розділів у “Там, де немає тіней”? Як ви вважаєте, який обсяг книги найзручніший і для читача, і для автора?
Книга має 228 сторінок, 19 розділів. Для мене комфортним для читання вважається 200-300 сторінок, але усе залежить від читачів: одні смакують стиль написання, ледь слідкуючи за сюжетом, а іншим треба тільки драйв та сюжет – тому, як завжди, істина десь посередині.
Теж саме можна сказати і про автора: усе повинно бути достатнім – і кількість, і якість написаного.
Що саме на вашу думку означає уникати шароварщини і чому вона така згубна для творів?
Шароварщина – це штамп, а штами та кліше нікому не личать. Тому, якщо автор хоче донести свої думки до людей, то йому необхідно уникати заяложеності, бо так усі гарні наміри можуть обернутися на фальш.
І ще один момент: українська культура століттями гнобилась східним сусідом, який робив усе для того, щоби будь-які вияви українства сприймалися, як щось надокучливе та недостойне. Тому зараз, якщо хочемо навернути людей до власної культури, маємо вигадувати нові непересічні методи.
Хведь
Під час читання уривків в уяві одразу виникають непогані кадри фільму чи анімації. Це навмисне так планувалася, чи підсвідома навичка?
Коли я пишу текст, завжди маю чітке уявлення, де знаходяться герої, як вони себе почувають, як рухаються та говорять.
Таким чином, спочатку був написаний сценарій ВН, який по тому став сценарієм повнометражного фільму, а тоді вже сценарій перетворився на художню книгу “Там, де немає тіней”. До речі, придбати її можна у мережі книжкових магазинів “Книгарня Є” та на моєму сайті tsybulska.com
Як ви гадаєте, які риси манґа- та аніме-культури варто перейняти нашим творцям, щоб дійсно захоплювати та привертати увагу?
Насамперед це яскравість сюжетів, динамізм та сміливість публікувати те, що створено.
Юстинка
Вітаємо авторку з виходом книги, та бажаємо творчих успіхів! І хтозна, хтозна, якщо знайшлися творчі та сміливі люди для створення ранобе, то може і знайдуться і до екранізації? Та спершу, свою увагу до “Там, де немає тіней” маємо присвятити ми, люди, які люблять цікаві та красиві історії, тобто читачі^^
